А якщо вам цікаво, яким чином друзі пояснюватимуть його несподіване зникнення на Різдво, то відповідь виявиться простою: вищі сили не мають жалю, тож те, що наш індик поплатився за свою надокучливу інтелектуальну чесність індуктивіста, для них — дрібниця. Вам це все здається занадто парадоксальним? Не забувайте, що існує цілий рух (і він останнім часом набирає силу!) осіб, переконаних, що Земля — пласка, а мапа світу на ваших робочих столах — то найганебніша змова проти людства. Вони називають себе Товариством пласкої Землі, і з ними краще не жартувати.
У соціальних мережах значно простіше звільнитися від невірних, довершивши вже й без того відмінну роботу алгоритмів, на яких вони ґрунтуються. Ще трішки терпіння, і цифровий світ надаватиме нам лише докази правильності нашого особистого світогляду. Будь-які фальсифікаціонізації (спростування) блокуватимуться назавжди. Будь-які інші точки зору, як наслідок, перероджуватимуться у метафізику, а хто охоче погодиться на таке, щоб його релігію поставили під сумнів? Будь-яка критика чи дискусія переросте в агресію і лють, і хоч би як нам хотілося розглянути ідеї об’єктивно, в результаті ми отримуємо лише образи й погрози.
Ми всі — в руках божих, от і все.
Слабкий вплив будь-якої культури, хай і такий непевний, як маніфест Брейвіка, здатний виражатися через повторення наших стосунків у мережі, уникаючи будь-якої форми спростування, живлячись підтвердженнями так само, як тіло може насичуватися стероїдами. Напористість соціальних платформ перетворює наш світ на безмежне поле битви між хрестоносцями ворожих між собою вір. Соціальні мережі — це машини, створені для виробництва релігій.
«2083» — це доволі неоднорідна і суперечна біблія, але історія віри показує, що ніяке святе писання ніколи не характеризується такими вадами. Ба більше: саме їхня особлива «відкритість» сприяла їхньому поширенню. Коли шукаєш сенс себе самого між рядками книжки, дуже корисно, щоб зміст можна було легко інтерпретувати. Таким чином мається більше простору для більшої кількості народу, а надалі — знайдеться більше часу для групувань. У багатьох найпалкіших вірян навіть не виникає потреби звертатися до святих писань. Адам Ленза обмежився лише швидким прогляданням нацистської релігії, запропонованої Брейвіком, захопившись лише вчинками норвежця, а не їхніми теоретичними засадами, — приблизно як той, хто хоче наблизитися до Христа, щоб вимолити собі диво. Йому вистачило того, щоб захопитися діями Андерса на острові Утея, потішити свою методичну лють на бога і вирішити його наслідувати. Звичайний американський хлопчина, якому ледве виповнилося двадцять років, з непевним поглядом і надмірною худорлявістю, сором’язливий і заляканий, завжди одягнений у занадто широкий одяг — ніколи не скажеш, що він несе смерть. Мати Адама, Ненсі, намагалася відшукати сенс свого життя у чомусь на кшталт секти — «Ті, що готуються до Судного дня» — і була переконана: кінець світу вже не за горами. А щоб як годиться підготуватися до останніх днів історії, запаслася зброєю і провізією, перетворивши власне житло на щось схоже на бункер. Але край її існуванню поклав власний син. Одержимий бажанням убити більшу кількість людей, аніж Брейвік, він застрелив власну матір, а тоді поїхав до початкової школи Сенді та порішив двадцять дітей, сім дорослих, а після цього наклав на себе руки.
Скільки злості повинен був накопичити в собі Адам (позбавлений друзів, ізолювавшись від усіх у практично патологічній самотності, вихований матір’ю, настільки наляканою навколишнім світом, що вона була здатна спілкуватися хіба що з власними маніями), щоб вбачати в Андерсі месію, ладного надати сенсу його страхові! Не менше, аніж той, який накопичив у собі Алі Давід Сонболі, громадянин Німеччини іранського походження, над яким знущались у школі і який був переконаний, що належить до чистої арійської раси. Він був таким палким прихильником маніфесту «2083», що вирішив улаштувати святкування з приводу п’ятої річниці масового убивства на Утеї. Думка про те, що сам Брейвік сприймав би його як непроханого іммігранта, навіть на мить не збентежила його мозок. Не менш трагікомічним здається розмова між терористом і якимось чоловіком, що перемовляється із ним, схилившись із балкона (його зафіксували відеокамери спостереження). Алі Давід кричить обурено «Я — німець!» і «Я тут народився!».
Легко здогадатися, на чому ґрунтувалися заперечення його співрозмовника. За кілька годин до розмови Сонболі убив дев’ять осіб і поранив тридцять п’ять перед «Макдональдс» у Мюнхені. І скористався він автоматом Glock — таким самим, який був у Андерса й Адама. І він теж наклав на себе руки.