Але ми й не погоджуємося на мовчання, не забиваємо собі рота багном, щоб захлинутися ним. Граємо на біржі та зазвичай програємо, засновуємо власну справу, залазимо у борги; у відчаї чіпляємося до своїх друзів, просячи про допомогу, — а чому ні? Ми — нічим не гірші за інших. Тож чому вони спромоглися? Тільки відчайдушні здатні прорватися. І ось ми знову і знову програємо, маючи на руках усі козирі, затягуємо своїх рідних до болота кредитів і кредиторів, аби борсалися по горло у морі наших боргів. Вони потім снитимуться нам у страшних снах зі зламаними шиями, а ми бурмотітимемо спросоння: «А звідки мені було знати?»
Але ж знали, ще й як.
А тому — аромат фіміаму, спокій мантри, контроль за диханням, шляхи Божі незбагненні... Життя — це тільки епізод, а отже, компенсація буде для нас вищою. Сиджу на березі річки і чекаю, коли пропливе тіло ворога. Аж поки під час очікування не втоплюся першим, вражений суперечністю змарнованого в чеканні компенсації життя, що завершилося обличчям у багно.
Ніхто не робитиме за нас брудну роботу, ніяка божественна рука не поведе війська проти тих, хто посягає на наші цінності, і не наповнить їхньою кров’ю комори нашої люті. Допоможи собі, тоді й Бог тобі допоможе — ось гасло людей доброї волі. Тут уже ми змушені будемо доводити, що це ми гідні Господа, а не навпаки. А як інакше? Тепер, коли ідею сформульовано, ми почуваємося враженими її очевидністю: ми змарнували ціле життя, звертаючись до нього, просячи подати якийсь знак, а насправді пояснення повинні були надати ми, довести йому нашу добру волю. Роками молили його про розплату, ніби він — це зброя чи знаряддя. Чи не занадто груба помилка? Цілковита зміна бачення. Тільки ми самі можемо бути знаряддям, а в ньому — воля. Як ми могли вважати, що навпаки?
І ось тепер доводиться жити зануреними по самісіньку шию у його невиливну лють, намагаючись вгадати його бажання, сховатись у тій каламуті від очей ворогів, від невпинного росту їхньої кількості; сховатись і нишком підготуватися до єдиного переможного стрибка, єдиного точного удару, направленого божою рукою, що нагонить жах на невірних як усвідомлення прірви, в яку вони потраплять. Вони вважали себе згуртованими, але розділяться. Вони вважали себе безстрашними, але злякаються.
Тоді ми почуємо шепіт вірянина:
«Вони вважали мене слабаком, тупим ідіотом, а я — каральний меч Господа. Зараз зламаний, захований, невислуханий. Але Всевишній розчарований світом. Не мною, замкненим в цьому просторі, як у темниці, приреченим на невпинний гнів, завданий біль, розтерзану плоть і сотні життів, знівечених зіткненням із моєю холодною люттю.
Кому все це принесло користь? Де та революція, що мала вибухнути? Я — політичний в’язень, я — єдиний, хто пожертвував собою, щоб здійснити те, на що у вас, боягузів, ледве вистачає мужності бодай мріяти. Я — наодинці з Богом; він — мій єдиний побратим. То як я можу бути лузером? Я ув’язнений із ним в одній камері, по правицю від отця нашого. А ви, вільні у вашій слабодухості, — прокляті. Настане день розплати, ось тоді і побачимо, хто переміг, а хто зазнав поразки».
Тим часом у нашому повсякденному житті вся та безмірна енергія й надалі не знаходить застосування; зрозуміло, що така могутня сила, не маючи витоку, руйнує нас зсередини. Ми не можемо жити як загати, постійно намагаючись стримати отой бурхливий потік у наших душах.
Не можемо змиритися з тим, що сенс нашого життя, наше основне завдання — утримувати на прив’язі власну лють, бути тюремниками самих себе.
У всьому цьому має бути якийсь вищий сенс, якась вища мета у створенні цієї ляльки з бруду й сміття, що величає себе людиною, першооснова, на якій зводити вівтар гніву, гідного звеличення.
У цій постійній облозі час від часу ми чуємо удари в стіни: стугонить у скронях, відбивається у пульсі, найпервісніша частка нашої природи перебуває у тривозі, нездатна збагнути, що це за кайдани, які наклала на нас цивілізація, навіщо мучитись і вмирати замість того, щоб випростатися, боротися за свою любов, вирвати її з чужих обіймів, перемогти ворога, що вкрав її у нас, загарбника нашого щастя, перетворити його на місиво і нарешті відчути спустошення. У мирі зі світом і своїми бажаннями.