У того чоловіка не було жодної особистої користі так гарячкувати. Наскільки мені відомо, він не був політиком, не підтримував ніякої ультраправої партії чи угруповання (місто у нас невелике, усі одне одного знають), а тому ніхто б йому не заплатив за те, що так дере горлянку перед ста п’ятдесятьма особами з повністю протилежними переконаннями. Ніякої користі, але попри це він був там: розлючений, готовий навіть до бійки.
Він справді робив це, щоб захистити своїх бідолашних співвітчизників, яких бачив на благодійній кухні. Хіба це не викликає захоплення? Як на мене, викликає. Я ніколи не бачив такого прояву почуттів на обличчі міністра. Як правило, у них на обличчі написане ласе задоволення ситого кота, який щойно проковтнув здобич.
Гнів — завжди щирий. Інколи буває несправедливим, але навіть коли йдеться про брехню, він ллється прямо з душі того, хто йому піддається. Можливо, той чоловік навіть гадки не мав, де у місті розташований благодійний фонд, але однаково казав правду: яскраво уявляв собі страждальні очі численних бідолах, які сидять за довгим загальним столом і повільно сьорбають з мисок запропонований благодійним фондом обід. Практично бачив їх перед собою, незалежно від того, було це колись насправді чи лише в його уяві.
Попри його щирість, ніякі орди голодранців не намагаються загарбати Європу, і що важливіше — причина бідності країни полягає зовсім не в убозтві тих, хто іммігрує. Той чоловік, охоплений альтруїзмом і щирістю власних почуттів, утім драматично помилявся.
Гнів — це неймовірно небезпечна енергія, тому що для своєї ефективності не потребує правди. Досить брехні, щоб змусити його розійтися на повну силу.
Хіба не дивно, що брехня може бути щирою? Зовсім ні: неосвіченість — це і є щира брехня. Хіба не кажуть, що шлях до пекла вимощено добрими намірами?
Щирість гніву — це не тільки перевага, це ще й підступний клинок, який ми боїмося використовувати. Ніби тримаємо глибоко в серці жмуток страшної, ворожої енергії і не маємо сміливості показати її світу. Коли нас охоплює гнів, ми втрачаємо самоконтроль і ризикуємо виставити себе у поганому світлі. Або ще гірше: коли буря вгамується, і ми отямимося після п’янкого, приємного відчуття полегшення, ризикуємо усвідомити, що перебуваємо на самоті, посеред руїн того, що залишилося від нашого життя. Від його вразливої рівноваги, побудованої з крихких частинок з таким терпінням, з такою самовідданістю в результаті довгих років контролю, компромісів у складній партії гравця, якою є людське життя, за кілька хвилин не залишиться ані сліду.
Мало які почуття здатні так змінювати світ, як це робить гнів. Багато чого можна вдавати у житті; можна вдавати люб’язність. Багатьом це вдається дуже добре, що допомагає їм швидко просунутися соціальними сходами. Мені б не хотілося, щоб дівчина у поштовому відділенні, куди я прийшов відправити посилку, виказувала мені все, що думає про мене і про мою роботу. Краще вже нехай удає, хоча інколи, коли доводиться вкотре повторювати тип відправлення, відчуваю ледве помітні ознаки роздратування, що пробиваються крізь щілини у броні її привітності: закочує очі, різкувато кидає пачку листів на стіл, а коли повідомляє вартість послуги, куточки її рота кривляться у нещирій посмішці. Та мені її щирість і не потрібна; я твердо переконаний, що той досвід мене б не потішив. Привітність — це, поза сумнівом, корисна брехня; часто вона утримує нас від вибору. Наприклад, утримує терплячу поштарку від того, щоб послати під три чорти свою роботу і змінити життя. Якби вона справді дала волю гніву, направивши його на клієнтів, то в неї залишилося б мало шансів зберегти свою роботу.
Досить часто усунути наслідки люті неможливо. Вона може так різко змінити наше життя, що ті зміни нагадують розломи. Охоплює нашу волю значно міцніше, аніж любов, втягує нас на такі стежини, з яких назад уже не повернутися і до яких, можливо, марно прагнули занадто довго. Інколи наше існування ламає гнів інших людей, навалюючи іззовні нестерпний біль і примушуючи нас на нестерпне життя, попри всі наші увагу й зусилля уникати проблем і сутичок, попри наш самоконтроль і нашу обережність. Можна тримати під контролем власний гнів, але що робити з тим, що нас оточує, просочуючись у наше життя?