Я сиділа на плоскому камені, спустивши ноги у воду і підставивши сонцю спину. Неможливо було зсунутися з тієї невеликої місцинки, яку я кілька хвилин поливала водою, щоб охолодити, перед тим як сісти. Перші опіки на плечах і спині змінилися блідим, але вже рівним загаром, і не треба було ховатися в тінь, рятуючи шкіру від прямих ударів проміння.
Положисті ліниві хвилі повільно здіймалися біля каменя і без сплеску відходили назад. Литий кришталь прозорої води то підіймав, то опускав зображення дна, всіяного різнобарвними камінцями, ворушив руду бахрому цистозири.
Актинія.
Навколо моїх ніг зібрались допитливі креветки. Ці граціозні напівпрозорі рачки підкрадалися все ближче й ближче, і, нарешті, найхоробріші почали обмацувати мої ступні вусиками і лапками з крихітними клешнями. Це дуже лоскотно, і треба мати витримку, щоб необережним рухом не сполохнути десяток креветок, що діяльно знайомляться з вашими підошвами. Злякані креветки відскакують назад на десяток сантиметрів і завмирають, чекаючи дальших подій, але їм дуже кортить познайомитися з новим, можливо їстівним предметом, і вони знову оточують ноги.
Поки я гралася з креветками, на берег виповзла змерзла Валя і лягла, покректуючи, на каміння. Через хвилину у неї на тілі з'являться червоні плями опіків від розжареної сонцем гальки. Я наділа маску і зісковзнула з каменя у теплу воду. Порожня черепашка мідії з синяво-ліловою перламутровою підкладкою здавалася надзвичайно красивою на темному гравії дна. Машинально пірнула за нею і одразу ж, поруч з черепашкою, знайшла рожевий сердолік. Я не засунула його за щоку, як робила це ще вчора з випадково знайденими красивими карадазькими камінцями.
Учора в запалі гонитви за крабом я забула про смугастий агат, що зберігався у «защоковому мішечку», і проковтнула знахідку. Тепер доводиться затиснути сердолік у кулак, що теж незручно. Треба припасувати мішечок до пояса, туди можна буде складати також пробірки і невеликих тварин.
Такою ж прозорою і рожевою, як знайдений сердолік, світилась у проміннях сонця квітка актинії на темному камені; навколо її рота розпустився розкішний віночок щупалець. Актинія стислася від дотику мого пальця і перетворилася на тугу грудочку слизу. Собачки лежали на каменях у невимушених позах. Їм не вистачало тільки парасольок і темних окулярів, щоб бути зовсім схожими на вгодованих курортних дам, що вигрівалися на сонці.
Атерини.
Велика зеленуха сховалася від мене під каміння. Тільки осколки черепашок, що повільно осідали на дно, вказували на місце, де вона живилася. Зграйка сріблястих атерин — рибок з сіро-зеленою спинкою — виконували складні повороти з погодженістю добре навчених солдатів. Вони підпливли до розколини, що сяяла яскравим кобальтом, і зникли за краєм скелі. Я протиснулася слідом за ними у вузенький прохід між двома каменями, опинилась у вузькому підводному коридорі і по ньому випливла на простору замкнену скелями арену. Дно помітно поглибилось, і кам'яні стіни не досягали поверхні води.
Тут я ще не була і з цікавістю оглядалася навкруги. Раптом з-за скелі випливла крупна дебела риба, очі в неї майже на самому кінці короткої тупуватої морди, а губи білі і пухлі. Її м'ясисте тіло з широкою спиною було розкреслене від голови до хвоста темними поздовжніми смугами. Риба здалася мені величезною, хоча я в думці зменшила її на одну третину. Порівняно з бичками і зеленушками вона була справжнім гігантом.
Це кефаль-лобан! Я кинулась за нею, намагаючись не проґавити жодного її руху, але видно, занадто бурхливо переслідувала. Кефаль враз прискорила рух і зникла серед кам'яного лабіринта. Мені дуже хотілося негайно розповісти комусь про чудову зустріч, але Валя лежала на березі, а Віталій блукав між камінням під водою. Я рішуче повернула до берега. І тут з-під води показалася голова Віталія. Млинець його медичної маски приховував вираз обличчя, а труба не дозволяла висловлюватися розбірливо. Віталій щось мимрив і махав руками, потім розвів їх класичним жестом рибалки на добрий метр і вказав на воду. Усе ясно — він теж бачив кефаль.
Трохи пізніше ми з Валею пливли пліч-о-пліч і ще здалеку помітили зграйку кефалей, штук п'ять. Валя схопила мене за руку і потягла до скелі. Ми причаїлися, вчепившись у пасма водоростей. Кефалі пройшли зовсім близько, ми виразно бачили і світлі великі очі, і темні смуги по боках, і щільно притиснуті до спини та черевця плавці. Дужі удари мускулястого хвоста посилали вперед валькувате тіло риби. Кефалі швидко пройшли повз нас, але розмов про них вистачило до вечора.