У воді знялася невелика хмарка потурбованого барбулькою мулу. Смариди кинулися до неї і почали жадібно хапати якихось дрібних тварин, а коли барбулька перепливла на нове місце, то вони ще трохи поживилися, підбираючи корм у піднятих нею шарах піску. На місці, де рилася барбулька, лишилася невеличка ямка — слід «таємничого звіра». Рибка перепливала, рилася і знову випливала. А за нею тягся ланцюжок слідів. За барбулею пливли смариди і підбирали рештки. Інколи, крім смарид, за нею ідуть маленькі зеленушки.
Ці спостереження стосуються тільки поодиноких барбуль. Великі зграї крупних барбульок, які інколи зустрічаються на мулистому грунті за скелями, живляться там на глибині 10–15 метрів. Чи супроводять їх риби інших видів і які саме, я не знаю.
Дрібні барбульки завдовжки п'ять-сім сантиметрів часто зустрічаються невеликими зграйками біля самого берега. Вони, як і дорослі барбулі, ходять по дну між каменями, зрідка забираючись на плоскі камені, порослі нитковидними водоростями. Мул, що забиває м'яку щітку водоростей, ховає в собі черв'яків і ракоподібних. Зграйка барбуль поволі рухається по дну, попереду мордочок швидко миготять білі щупальця. Головки рибок усієї зграйки повернуті в один бік, і зграйка чимось скидається на отару овець, що пасуться. Взагалі в «обличчі» цих риб є щось овече.
В разі небезпеки барбулі переховуються в тіні каменів і у водоростях. Їхнє ніжне м'ясо приваблює багатьох хижаків, і рибки, що віддаляються від сховища, наражаються на велику небезпеку. Я пливла якось за такою легковажною зграйкою, що піднялася у верхні шари води. Зовсім несподівано коло барбульок появилися невеликі риби з масивними щелепами. Вони дуже швидко рухалися. Їхні дебелі тіла вилискували рожевуватим сріблом. Це були хижі луфарі. Вони, мов вовки, наскакували на зграйки беззахисних барбульок і, кидаючись удвох чи втрьох на одну барбульку, розривали їх на шматки.
Уцілілі рибки поховалися в цистозирі і під камінням. У розпалі полювання хижаки зовсім не звертали на мене уваги. Я підпливла на відстань півметра і прямувала за ними далі, стежачи за тим, що відбувалося. Якщо одному з луфарів діставався великий шмат (голова або більша частина тулуба барбулі), що його не можна було проковтнути зразу, то він у свою чергу ставав об'єктом переслідування інших луфарів. Вони кидалися до нього і видирали з рота ласий шматочок.
Така бійка зав'язувалася поруч зі мною. Забіяки впустили свою здобич. Я підставила руку, і на мою долоню лягла голова і передня частина тіла барбулі з грудними плавцями. П було, мов ножем, відрізано го стрими зубами луфарів. Голова ще жила. Зябра рухалися, плавці намагались підвести тіло, вусики судорожно ворушилися. Я дивилась на неї з щирим жалем. Але як тільки цю живу голову змило з моєї долоні рухом води, найближчий луфар підхопив її і кинувся навтікача. Інші хижаки ринулись за ним.
Луфарі напали на барбульок.
Власник здобичі метався в усі боки, марно намагаючись проковтнути надто великий для нього шматок і спритно повертаючись хвостом до тих з приятелів, які кидалися до його морди в надії вирвати здобич з рота. Я намагалася не відстати від погоні. Відчуваючи, що барбульку все одно віднімуть, луфарик вдався до крайнього засобу і виплигнув з води, на мить зникнувши з очей своїх переслідувачів. Він появився знову на півметра далі і, зрозуміло, нікого не обдурив. Гонитва тривала, поки всі вони не щезли вдалині.
Барбулі досягають 33 сантиметрів завдовжки. А звичайний розмір тих, що ми бачили, 10–12 сантиметрів. Забарвлення цієї риби у спокійному стані досить скромне: темна коричнювато-оливкова спинка, сріблясті боки і черевце. Вздовж боків іде червонувата або буро-зелена смужка. Але в момент збудження барбуля вся покривається надзвичайно яскравими ясно-червоними плямами і стає дуже красивою.
Стародавні римляни, що високо цінували смачне м'ясо барбулі, перед тим як приготувати з неї якусь страву, наказували приносити її у спеціальних посудинах в їдальню, і гості могли милуватися зміною їхнього забарвлення в момент агонії. Про це згадують Сенека, Ціцерон і Пліній, повідомляючи фантастичні суми, сплачені римськими багачами за особливо крупні риби.
Якщо барбулі водяться біля скелястих берегів тільки на піщаних і мулистих ділянках між камінням і не типові для кам'янистого грунту, то бички, яких у Чорному морі 22 види, густо заселяють і кам'янисті, і піщані грунти, і водорості. У всіх бичків є одна спільна ознака, за якою їх легко відрізнити від решти риб, — це черевні плавці, що зрослися, утворюючи на грудях бичка круглу присмоктувальну воронку. Деякі з бичків досягають чималих розмірів; особливо великий буває бичок-березневик, рибалки звуть його кнут, або жаба. Березневик досягає 30–33 сантиметрів. Але це його максимальна довжина. Пересічні розміри бичків, що зустрічалися нам біля берегів, становили звичайно 10–20 сантиметрів.