Світлі горбилі, за літературними даними, досягають великих розмірів — до півтора метра завдовжки. Таких гігантів ні я, ні мої знайомі підводні спортсмени ніколи не зустрічали. Хотілося б подивитись на вираз обличчя підводного мисливця, що здибав півтораметрового горбиля.
Темний горбиль.
В одній з бухточок за Кузьмичем мені кілька днів підряд попадався світлий горбиль сантиметрів 50 завдовжки. В нашу першу зустріч я побачила його раніше, ніж він мене, і кинулася на нього з остенем. Горбиль легко вивернувся і зник. Трохи пізніше я знову зіткнулася з ним біля самого дна, всіяного дрібними уламками каміння і гравієм, і знову намагалася проткнути його своєю нікчемною зброєю. Він пішов на глибину і більше того дня не появлявся. Надалі відносини з ним так і лишилися напруженими, близько він мене до себе не підпускав і був насторожі.
Припустімо малоймовірний випадок, що він дозволить проткнути себе остенем. Ну а що ж далі? Ми його з'їли б, і все. Я гірко шкодувала за втраченою можливістю спостерігати його. А через кілька днів горбиль взагалі пішов з бухти. Дрібні екземпляри сантиметрів на 20–25 здавалися зовсім нецікавими після зустрічі з їхнім крупним собратом.
Через деякий час майже перестаєш помічати таких надто звичайних риб, як собачки, бички або зеленушки. Їх бачиш, але байдуже пропливаєш мимо, не звертаючи уваги, як не звертаєш уваги на зграйку горобців на вулиці. Тому часто пропускаєш цікавих нових риб, вважаючи їх за собачок або бичків (що вже надокучили нам), якщо вони чимось схожі на них.
Світлий горбиль.
Я не помічала морських минів, поки не побачила величезну, як мені здалося, собачку, разів у півтора більшу від найкрупнішої з тих, що нам зустрічалися. Риба підпустила мене на відстань простягнутої руки і не дуже поквапно зникла під великою купою каміння. Я встигла тільки пересвідчитися, що це, звісно, не собачка. У собачок круто спущена лінія морди і очі посаджені на маківку. У цієї риби морда була більш плоска а маленькі оченята посаджені порівняно низько. Коротше кажучи, зовсім інше «обличчя».
Мені хотілося ще подивитись на незнайому рибу, яка, здається, не страждала надмірною «соромливістю», властивою для крупних риб. Я ретельно обшукала камені, засовуючи руки у всі розколини й нірки, потім обережно розібрала частину каменів. Очевидно, сторонньому спостерігачеві здалося б дивним моє заняття. Я пірнала, відкладала вбік два-три камені з купи і спливала, щоб набрати повітря, потім знову пірнала і відкладала вбік ще кілька каменів.
Великі брили були мені не під силу, але я пошарила під ними остенем. Там нікого не було. Я востаннє спливла і на прощання оглянулася на сліди своєї діяльності. Риба лежала на тому самому місці, наче її і не турбували. Тоді я підкралася до неї, пливучи поблизу дна. Вона вислизнула від мене під велике каміння так само неквапливо, як і першого разу, але я встигла помітити на кінчику її носа і на підборідді кілька вусиків, що стирчали вперед. За цією особливою прикметою і описом риби іхтіологи з впевненістю сказали, що це був морський минь, або, як його називають, галей.
Через кілька днів морський минь попався у волокушу, і я розгледіла його в усіх подробицях. Під водою на фоні світлого піску він здавався мені майже чорним, але спіймані екземпляри були жовтувато-бурі з темнішими плямами на спинці і голові та світлими плямами на боці. На носі у миня два вусики, на підборідді — один. Морський минь, як і наш річковий, належить до родини тріскових. Найближча його родичка в Чорному морі — мерланка, або чорноморська пікша, що зустрічається у виловах осінньо-зимового сезону. За зовнішнім виглядом мерланка — типовий представник тріскових, з подовженим тілом, трьома спинними плавцями і маленьким вусиком на нижній губі. Верхня частина тіла і голова забарвлені в бурувато-сірий колір з блакитним і рожевим відтінками, черево біле, сріблясте. За груд-. ним плавцем, на боці, — темна пляма. Мені мерланка жодного разу не зустрічалася, оскільки це придонна риба, що віддає перевагу низькій температурі води. Коло берегів вона появляється тільки в осінні і зимові місяці.
Ошибень, що часто зустрічається біля берега, невелика донна риба, трохи схожа на миня загальними обрисами тіла і голови, але за рядом зовнішніх ознак ці риби легко можна відрізнити одну від одної. У ошибня вусики тільки на підборідді, на носі їх немає, черевні плавці мають вигляд тонких, подвоєних ниток і знаходяться на горлі; непарні плавці (спинний, хвостовий і анальний) зливаються в одне ціле. Ошибень рожевувато-жовтого кольору з неясними плямами.