В перші дні серпня помітно змінилася поведінка кефалей: вони розбилися на групи, в яких обов'язково одна веде за собою чотири-шість інших. Рухаються вони наче прив'язані невидимими нитками. Це самиця кефалі розгулює в супроводі самців. Звичайно вона найкрупніша з косяка, інші самці разів у два менші від неї. Живляться кефалі вже абияк, самиця зрідка недбало підхоплює корм з каміння, а самцям взагалі не до того.
Морський минь.
Починається нерест кефалі. З кожним днем самці все активніше переслідують самиць, усе тісніше змикається їхнє коло. Нарешті, почалися нерестові ігри. Спокійна самиця раптом кидається вбік, за нею мчить її почет. Вони крутяться коло самиці, яка то проривається вниз і робить крутий поворот біля самого дна, то шугає до поверхні. Самці, переплітаючись і клубочачись, переслідують її. Вони втратили обережність і гасають поруч з нами. Самиця ще якось нас остерігається, а її супутники зовсім ігнорують небезпеку.
Особливо багато грайливої кефалі в глибоких бухтах, і, мабуть, це одне з найкрасивіших видовищ, які нам довелося бачити. На фоні зелено-блакитної води, пронизаної косим промінням сонця, де з імли виходять темні стрімчаки, кошлаті від водоростей, граються ці чудові дужі риби, то потрапляючи в тінь, то виблискуючи на сонці живим сріблом.
Останніми днями до нас на біостанцію доходять чутки про мисливців у Планерському і в Судаку; очевидці кажуть, що вони добувають кефаль десятками. Це не дивно тепер, коли в кожній бухті можна зустріти косяк кефалі, що нереститься. Не знаю, наскільки спортивно бити рибу під час нересту, але, очевидно, не дуже. Щоправда, під водою більше шансів на боці риб, але це в звичайний час, тепер же був нерест. Я бачила, як тяжко поранений самець ще намагався переслідувати самицю. На його тілі були рвані рани від тризубця-наконечника стріли, але він усе ще плив на боці за зниклим вдалині косяком, а коли косяк знову промчав повз нього, він з останніх сил кинувся назустріч самиці.
Мерланка.
Ми підібрали його вже знесиленого, коли він спускався на дно, і скоріше добили. Після такого видовища не хотітимеш і риби. А втім, ми його все ж таки з'їли.
Серйозні мисливці появилися і в нас. Одного прекрасного дня ми втрьох ішли вздовж берега, прямуючи до далеких бухт. Невелика група відпочиваючих стояла на крутому березі і з цікавістю дивилася вниз, де серед каменів плескотіло море.
Ми зацікавилися і теж підійшли до урвища. У прозорій воді виразно було видно постать підводного спортсмена в якійсь незвичній для нас масці і з довжелезною рушницею. Розсудливо розміркувавши, що йому, крім біостанції, дітися нема де і ввечері його можна знайти і розпитати, а головне подивитися на спорядження, ми рушили в дорогу. Повернулися додому лише надвечір.
Ошибень.
Було зовсім темно, коли Микола запропонував невелику прогулянку по найближчих горбах. Доріжка вилася вздовж сухого річища струмка.
Серед густих кущів миготіло полум'я вогнища і чути було вигуки. Ми зупинилися і прислухались.
— А в Кусто сказано…
— Що для мене ваш Кусто, — заперечував голос Віталія.
— Дюма багато разів спускався на п'ятдесят метрів, — вів далі незнайомий голос, — і побив рекорд, спустившись майже на сто метрів.
Тут я не витримала.
— Дайте нам його спорядження, і ми теж запросто спускатимемося на п'ятдесят метрів, — вигукнула я, прориваючись крізь колючу стіну заростей.
У відповідь пролунав вибух сміху.
— Я вже збирався йти по вас, — сказав Віталій, допомагаючи мені вилізти з кущів.
У центрі невеликої рівної площадки горіло багаття, його мерехтливе світло вихоплювало то полотнище палатки, напівприкрите гілками, то яскраво освітлювало стовбур дерева і пагорок, покритий сухою колючою травою. Навколо багаття сиділи всі наші друзі-приятелі, чиї палатки стояли тут, у сухому річищі.
Незнайомий мені юнак усе ще поривався щось спростувати, але Віталій його не слухав.
— Познайомтесь, будь ласка, — сказав він, указуючи на юнака, — Вадик, підводний мисливець.
Того літа вперше на узбережжі Чорного моря почали виходити з води дивні люди з масками на обличчі і жаб'ячими лапами.