Морська лисиця, можливо, приверне увагу підводного мисливця. Але слід пам'ятати, що її тіло і хвіст вкриті великими, загнутими, як гачок, дуже гострими шипами. Її так само важко убити відразу, як і інших примітивних поперечноротих риб (тобто різних скатів і акул). Кидатися до пораненої морської лисиці і хапати її руками за тіло чи хвіст не рекомендується. Я бачила наслідки такого нерозважного вчинку. Десятки рваних ранок і подряпин вкривали руки, груди і живіт мисливця. Морську лисицю мисливець витягнув, і ми її з'їли, але, далебі, його задоволене самолюбство не варте було тих двох тижнів, що пішли на загоювання виразок на шкірі.
Говорячи про чорноморських скатів, не можна не згадати і лро акул. Скати і акули належать до одного ряду акулоподібних. Ціла низка анатомічних і фізіологічних ознак, характерних для акул і скатів, відрізняє їх від решти риб.
У всіх акулоподібних хрящовий скелет, шкіра вкрита зубоподібними шипами, зяброві отвори не прикриті кришками, рот у вигляді поперечної щілини розташований унизу голови.
Колючі акули, до яких належить і чорноморська акула-катран, або, як її ще називають, морська собака, водяться у відкритих морях майже всього світу.
Катран — зграйова риба, досягає одного-півтора метра завдовжки. Найбільші катрани Чорного моря досягають двох метрів, але такі «великі» акули трапляються рідко. Самці трохи менші від самок. Росте катран дуже повільно, і тільки досягши метрової довжини, починає розмножуватись.
Катрани — живородящі риби, як скат — морський кіт та багато інших представників цього ряду. Зародки розвиваються в тілі матері на протязі півтора-двох років. Катрани приводять від 3 до 30 малят, звичайно 10–12. При народженні малята досягають 27–28 сантиметрів довжини і вже досить розвинуті, щоб вести самостійний спосіб життя. Живляться катрани дрібною рибою, крабами і молюсками, яких вони збирають на дні. Вночі акули піднімаються у верхні шари води і полюють на рибу.
Можливо, багатьом з підводних туристів пощастить зустріти катрана в його рідній стихії. Мені це не вдалось, і моє знайомство з ними обмежилось маленькою акулою в акваріумі (якій довелося щогодини міняти воду, і все ж вона здохла на другий день) та випадковими екземплярами, спійманими в ставний невід. Для людини катрани не страшні, якщо поводитися з ними обережно. Перший промінь кожного з двох спинних плавців цієї риби утворює довгий колючий шип. Убити акулу з одного пострілу навряд чи пощастить, і підстрелена тварина може заподіяти своїми шипами глибокі і болючі рани мисливцеві, який надто поспішно схопив живу ще здобич. Не слід забувати також, що у катрана зуби справжньої акули, і треба бути уважним, щоб не попасти пальцями в рот хижака.
Акула-катран.
На Чорному морі існує промисел катрана. М'ясо його цілком їстівне, з печінки витоплюють багатий на вітаміни жир; шкура, вкрита дрібнесенькими зубчиками (шагрень), вживається для полірування цінних сортів дерева і на деякі дрібні вироби. З голови, плавців і хвоста варять клей. У Батумі на пристані рибокомбінату часто можна було бачити корзини з голубувато-сірими тушками катранів. Я бачила, як на батумському базарі заповзятливий рибалка продавав курортникам балик із катрана, видаючи його за севрюжачий. А втім, балик був досить смачний і особливих сумнівів у покупців не викликав.
У ті дні, коли дме північний вітер, біля берегів помітно знижується температура води. Вітер згонить од берега у відкрите море верхні, нагріті шари води, які змінюються холодними придонними шарами. Плавати в такій воді не дуже приємно, але зате вона надзвичайно прозора. Коло самого берега, під захистом гірського хребта, в ці дні майже повний штиль. Тільки дрібні брижі зрідка пробігають по воді, коли її торкає випадковий закруток вітру.
Трохи далі, там, де вітер, величезним стрибком перемахнувши через бар'єр Карадагу, з розльоту падає на море, темна волохата синява з білими гребінцями різкою гранню відокремлюється від світлої зони затишшя. Охолоджені шари води приносять з собою силу-силенну гребеневиків. Це прозорі кульки діаметром не більше сантиметра з двома довгими щупальцями, які то скорочуються в спіраль, то плавно звиваються. В промінні сонця гребеневики спалахують райдужними вогнями; різноколірні іскри безперервно пробігають по ніжному драглистому тілі тварини. Це сонячне світло заломлюється в крихітних пластинчастих гребінчиках, які правильними рядами вкривають тіло гребеневика. Удари цих пластинок дають йому можливість рухатись у воді. Інколи гребеневиків так багато, що доводиться вже не лавірувати поміж ними, а просто пливти крізь їхній прозорий натовп. З потеплінням ці тваринки зникають. Зрідка тільки зустрінеш біля берега дві-три іскристих кульки.