Степан зустрів нас не дуже привітно. Він взагалі не відзначався лагідною вдачею, а тут у ньому ще кипіли пристрасті, добре знайомі золотошукачам минулого століття. Він був сухий і стриманий. Ми не нав'язували йому свого товариства і пішли в другий кінець бухти.
Я йшла біля самої води, уважно дивлячись під ноги. Змочені водою камінці здавались один кращий за одного. Але я знала, що, висохши, вони, мов казкові дарунки нечистої сили, перетворяться в нудну сіру гальку. Не їх я шукала, йдучи по кісточки в пінявих язиках, що набігали на берег. І раптом добре знайомий шукачам каменів поштовх у серце: я кинулась на прозорий, мов кусочок апельсинового желе, камінь. Він був трохи більший за горіх, навдивовижу чистих і радісних тонів. Промінь сонця запалив у ньому сяюче вогняне серце. Воно мигтіло всередині каменя, відкидаючи мені на долоню жовтогарячі і червоні переливи заходу.
Мої супутники давно пішли вперед і зникли за береговими скелями. Розмірені удари молотка ледве долинали здалека, приглушені шелестінням гальки і шумом хвиль. Ніхто не бачив, як я знайшла сердолік. Я виявила рідкісну витримку, не сказавши й слова своїм товаришам про знахідку. У мене була одна ідея, яку дуже хотілося втілити в життя.
Ми влаштувались біля найдальшого кінця бухти. Віталій і я наділи свої підводні обладунки. Прибій і тут був сильний, але вода здавалась прозорою. Микола висловив своє небажання знову лізти у воду і замість цього поліз на купи величезного каміння.,
Як завжди, ми з Віталієм увійшли в воду з надією саме тут, саме сьогодні знайти щось особливо цікаве. Море не скупиться на сюрпризи. Ніколи не можна вгадати, хто попадеться на твоєму шляху, що побачиш на цей раз.
Я побігла разом з відступаючою хвилею і встигла стати боком, міцно впираючись ногами в дно, коли набігла наступна невелика хвиля. Вона боляче стукнула мене каменем по кісточці і спробувала звалити, але не подужала і звалилася сама, обливаючи мене піною і бризками. Я відпливла разом із зворотним потоком і, пірнувши під наступну хвилю, вибралась на глибоке місце. Вода виявилась все ж мутнуватою. Проте далі, на глибині п'яти-семи метрів, де тільки найбільші з підводних скель досягали поверхні води, видимість була> відносно пристойною.
Хвилювання не дуже позначалося на мешканцях бухти. Собачки, як завжди, лежали на кам'яних уступах. Хвилі, що набігали, трохи піднімали й ворушили їхнг тільця. Але вони тільки міцніше притулялися до каміння. Інколи, відринувши, хвиля оголяла мокру скелю із злиплими водоростями і собачками, що лежали на ній… Кумедні рибки спокійно лежали на своїх місцях, наче-їм було однаково, де бути, у воді чи на повітрі.
Зеленушки, ласкири і смаридки мирно живилися навколо каміння. Скелі змахували своїми рудими гривами; серед густих космаків мигтіли кам'яні боки, всипані черепашками. Спочатку здається, що трудно уникнути удару об скелю, коли при сильному хвилюванні пропливаєш впритул біля її шорсткої поверхні. Хвиля підхоплює і кидає прямо на гострі грані, водорості ухиляються, мов живі, від інстинктивно простягнутих рук, і здається, зараз по шкірі сковзне кам'яний напилок. Але всього тільки невелике зусилля — удар ластами, поштовх рукою об скелю і… небезпека минула. Щоб хвилею не відносило від каменя, треба притримуватися за пухнасті лапи водоростей.
На глибині трьох-чотирьох метрів хвилювання майже не відчувалося. Водорості на цій глибині не металися, скажено звиваючись під ударами хвиль, а повільно колихалися, мов житнє поле під слабким вітерцем. Під водою біля деяких скель ще здалеку було помітно біле нарзанне кипіння бульбашок повітря. Це означало, що вершина скелі досягає поверхні і об неї розбиваються набігаючі хвилі, захоплюючи повітря в своєму падінні. Біля самої поверхні такі ж срібні, як бульбашки повітря, колихалися мальки кефалі.
Віталій знайшов маленьку рапану; заклопотано проплив невеликий скат і зник у глибині; пройшла кефаль із своїм почтом; великий краб сховався від мене в розколині; в тіні скелі стояла рулена, готова кожної миті шмигнути у вузьку щілину між камінням. Загалом картина була знайома. Море, видно, відклало свій сюрприз до наступного разу.
Вийти з води було значно важче, ніж увійти в неї: хвилі валили з ніг і намагалися вдарити об каміння. Ласти заважали стати на слизькому виступі. Я дістала ще кілька відчутних ударів по ногах, поки, нарешті, опинилась на березі. Віталій втратив рівновагу і обідрав коліна.