Східніше ущелини Гяур-Бах починається третій прибережний хребет — Магнітний. Тридцятип'ятиметровий Сфінкс підноситься на ньому серед невеликих гострих скель, схожих на руїни фортеці.
Прибережні скелі тепер значно нижчі, а за Тупим мисом гори почали потроху відступати від моря і змінились невеликими завалами каміння й осипами. М'які лінії горбів лягли на горизонті. Вздовж плоского берега бухти розсипались білі крапки будинків. Це Планерське. Потім піщані чи глинясті круті горби, схожі на кургани, підійшли до моря.
Бухта Єнішари з золотою стрічкою піщаного пляжу і високими дюнами зустріла нас прозорою і тихою водою. З борту добре було видно темні лужки морської трави зостери на піску, обмілини, окремі невеликі камені і силуети риб. Судно стало на якір, і ми на шлюпці перебрались на берег з усім нашим господарством.
Поки на шлюпці завозили далі від берега кінець волокуші, я відбігла вбік, де мали бути не потривожені ніким підводні угіддя. Дрібнесенький пісок вмить забився в ласти, необережно кинуті на нього, обліпив мокрі ноги, і довелось кілька разів «перезуватись» у воді, щоб його позбутися.
Я попливла, коли вода ледве покривала мені коліна, і скільки не відпливала від берега, дно майже не знижувалось.
Після мальовничих підводних пейзажів скелястих бухт піщана обмілина справила на мене похмуре враження своєю одноманітністю і відсутністю яскравих барв.
Сіруватий пісок вкривав майже рівне дно, вода була! якась бліда, безбарвна. Пустеля — ось перше враження від цього району. Є навіть бархани — звивисті паралельні сліди хвиль на піску. Тільки де-не-де пейзаж оживляли темні здалеку і яскраво-зелені зблизька кущики зостери. Тварин майже не було. Кілька раків-самітників і невеликі, з п'ятак, горбики з отвором нірки в центрі, схожі на мікроскопічні вулкани (там живе морський черв'як ареніколя) — оце й усе, що я бачила, пливучи від берега. Але, як було сказано, ніколи не можна вгадати, що приготувало для тебе море на цей раз.
Ще здалеку я помітила на фоні світлого дна велике темне тіло тварини. Чим ближче я підпливала, тим обережнішими і повільнішими були мої рухи. Прекрасна дивовижна риба з великими темними крилами, облямованими блакитною каймою, рухалась мені назустріч. Її велику голову прикривав кутастий панцир, з-під якого з обох боків стирчали по три довгих і тонких пальці. Спираючись на пальці і розпустивши віялом плавці-крила, дивна риба повільно повзла по піску. Це була тригла — морський півень, якого мені давно хотілося побачити.
Знаючи, які обережні великі риби, я не наважувалась пірнути ближче до півдня і повільно пливла слідом за ним біля самої поверхні води. Півень зовсім не звертав на мене уваги і спокійно ліз по дну, здіймаючи інколи хмарки мулу. Він вишукував у піску якийсь їстівний дріб'язок.
Поступово я осміліла і, пірнувши, пропливла над ним-на відстані півметра. Півень рішуче не хотів мене помічати. Тоді я зовсім уже знахабніла і простягла до нього руку, збираючись погладити химерну істоту. Замість того, щоб кинутись навтіки, як зробила б кожна нормальна риба, півень тільки ще більше розпустив свої крила і, спокійно ухилився від мого дотику. Одночасно пролунав досить голосний скрипучий звук.
Це було так несподівано, що я відсмикнула руку і здивовано витріщилась на півня. Він, наче нічого й не було, поповз далі. Я лежала на поверхні води й розмірковувала про те, наскільки постраждає моя репутація, якщо я розповім кому-небудь, що мене вилаяла риба.
Тригла — морський півень.
Може, мені здалося? Я знову пірнула і простягнула до нього руку, півень трохи одсунувся, розпустив крила і, немає сумніву, хрипко заскрипів.
Я могла б видобувати з нього звуки цілий день, так мені все це сподобалось, але півень був іншої думки. Кінець кінцем він плавно піднявся в товщу води і поплив геть. Я кинулась навздогін, щоб продовжити цікаву розмову, але півень уже зник з очей.
Пізніше я розповіла Миколі про чудну подію і була певна, що він мені не повірить. А він тільки здивувався, що я не чула раніше голосу морського півня, і рекомендував почитати уважніше «Основи іхтіології». Виявляється, подібно до сцієн і деяких інших риб, півень видає свої немелодійні хрипи за допомогою плавального міхура.
Все ще переживаючи незвичайну подію, я з подвоєною увагою почала дивитись навкруги, сподіваючись на нові цікаві зустрічі. Але якби камбала не перепливла
На інше місце, то навряд щоб я її помітила. Вона лягла на пісок метрів за два від мене. Я пірнула. Ніякої камбали на цьому місці не було. Не могла ж вона загубитись на квадратному метрі грунту!