Відплата була близька.
Я займалась черговою пересадкою, а за моєю слиною чути було тихі голоси екскурсантів і гучні пояснення екскурсовода. Піонери з Артеку приїхали на біостанцію, і тепер їм показували музей. Мене відділяла од них тільки шафа з протягнутою від неї до стіни мотузкою, яка одгороджувала наше робоче місце.
І досі не розумію, як я могла так промахнутись. Зате не промахнувся краб і з усієї сили вчепився мені в палець. Він войовниче розчепірився, готуючись відстоювати у мене свою здобич. З-під нігтя, затиснутого в залізні лещата, виступили краплі крові. Я тільки відкрила рота, щоб зарепетувати на весь музей, як мене привели до пам'яті голоси екскурсантів. Ганьбити себе перед дітьми було абсолютно неможливо. Я стримала нормальний порив і, ледь чутно підвиваючи від нестерпного болю в напівроздушеному пальці, стала віддирати від себе «милу» тварину.
В цей вельми невдалий момент екскурсія опинилась поруч зі мною. Екскурсовод неквапливо і докладно пояснювала дітям, що ось, мовляв, перед вами товариш працює з безхребетними. Зараз відбувається пересадка крабів з одного акваріума в інший і т. д.
Я стояла спиною до допитливих піонерів і, втративши всяку обережність, спробувала розціпити лівою рукою клешню, що вп'ялася в палець. Краб тільки цього й чекав, його друга клешня негайно зімкнулась на долоні лівої руки, і я опинилася в полоні. Перший раунд рішуче вигравав краб. У мене дух захоплювало від нестерпного болю в пальці і на розрізану долоню я вже майже не звернула уваги. Але тільки коли я догадалася покласти краба на спину і натиснути вільними ще пальцями йому на черевце, він відпустив мої руки.
Вся ця пригода забрала не більше двох хвилин, хоча я могла б заприсягтися, що минуло не менше як півгодини. Краб відбіг у куток вікна і зайняв позицію оборони, притулившись спиною до стінки і розчепіривши клешні.
Він самовдоволено пиндючився, пускав із рота бульки і всім своїм виглядом виявляв цілковиту готовність повторити сутичку. Я не прийняла виклику і озброїлась великим пінцетом.
А весь цей час монотонний голос екскурсовода бубонів за моєю спиною, викладаючи в популярній формі відомості про життя і звички ракоподібних взагалі і крабів зокрема. Коли діти почали ставити мені запитання, я була майже готова до цього і, сховавши в кишені халата поранені руки, з свого боку дала їм кілька корисних порад щодо ловлі крабів і утримання їх в акваріумі.
Можна було наочно продемонструвати їм наслідки необережного поводження з цими живими лещатами, але залякувати дітей, можливо майбутніх натуралістів, було просто непедагогічно. Як тільки піонери відійшли, я зразу ж засунула в рот потерпілий палець, на якому ніготь набрав кольору спілої сливи. А втім, цей захід не врятував мене від довгих і неприємних переживань, поки сходив ніготь і гоїлись розрізи.
Гарячка по малюванню тварин, привезених з піщаного грунту, помалу вщухла. Вщухло і хвилювання на морі. З'явились камса і чорноморські шпроти. Вони невеликими зграйками підходять до наших берегів, а слідом за ними ідуть хижаки. Отже, зустрінутий у мутній воді сарган не зайшов випадково, як я думала. Віталій теж бачив їх кілька. Потім саргани почали часто зустрічатися коло берегів, де вони полювали на дрібну рибу. Це типові пелагічні хижаки. Вони розраховують при полюванні виключно на швидкість, яку можуть розвинути, переслідуючи жертву.
В прозорій і тихій воді ще здаля видно срібні стріли зміїних тіл і іскри камси, що розсипається перед ними. Поки допливаєш до них, звичайно виявляється, що всі давно вже чкурнули геть — і мисливці, і їхня здобич. Цікаво спостерігати це полювання зблизька. Дивлячись на вузьку голову з тонкими, мов голки, щелепами, на стрункий змієвидний тулуб саргана, важко уявити собі, з якою швидкістю і легкістю зникає в його пащі велика чорноморська камса або шпрот.
На Азовському морі, де ловилось досить багато сарганів, у ставних неводах можна було іноді бачити, що з пащі великого саргана стирчить напівпроковтнутий другий сарган. І треба сказати, що різниця в їхніх розмірах часто була дуже невелика. Як вони умудряються заковтувати своїх собратів, не протикаючи гострими голками їхніх щелепів собі стравохід, мені і досі не ясно. Це приблизно те ж саме, що заковтувати шпагу, як це робили колись шпагоковтачі на великий подив публіки.