Чекати, що погода стане кращою, у нас нема ніяких підстав. Тому я щодня йду за стіну Левінсона, де значно глибше, і хоча й тут дно видно погано, але швидше можна випливти на прозору воду. Мимоволі в такі дні вся увага зосереджується на товщі води. Це теж має свої переваги, адже коли пливеш, опустивши обличчя вниз, і розглядаєш усі ті цікаві речі, яких так багато на дні, часто не помічаєш того, що робиться біля самого носа, коло поверхні. А в товщі води тепер, коли біля берегів появилися зграї камси і шпротів, раз у раз миготять силуети пелагічних хижаків, яких приваблює до берегів багата здобич.
Найбільше тут ставриди, правда, вона досить дрібна, але трапляються зграї і більших екземплярів. Ставридка в 10–15 сантиметрів — звичайнісінька риба прибережних вод. Її косячки обов'язково зустрічаються кожній підводній екскурсії. Вони полюють на молодь кефалі і на атерин, виловлюють щось біля самої поверхні води або виглядають здобич між камінням. Кілька разів я бачила досить велику ставриду, яка ганялася за дрібною рибою на глибині, але близько вони мене не підпускали, або, вірніше, просто я не встигала до них допливти.
В минулі роки найбільші ставриди в уловах не перевищували 25 сантиметрів. Але кілька років тому в Чорному морі з'явилась така велика ставрида, що рибалки не переставали дивуватись. Окремі екземпляри досягали 45–47, а звичайною вважалася ставрида завдовжки 30–40 сантиметрів. Величезні косяки її відгодовувалися на жирній чорноморській камсі, і промисел ставриди набув першорядного значення. Мабуть, усі чули про рибу-лоцмана, яка супроводить кораблі і обов'язково перебуває при більш-менш великій акулі. Ці смугасті лоцмани, про яких згадують усі автори, що описують південні моря і, розуміється, акул, належать до тієї ж родини, що й ставриди.
Ставрида.
Дрібні ставриди охоче об'їдають купол медузи-аурелії. Можна бачити, як повз медузу пропливає зграйка ставрид, мимохідь відщипуючи від неї по шматочку. Медуза робить мляві спроби вибратися із зони небезпеки, але до того часу, коли ставриди зникають, від неї залишається тільки верхня частина купола і жалюгідна бахромка по краях. Смариди теж не пропускають нагоди пощипати медузу і з апетитом об'їдають драглисті краї.
З іншою медузою-коренеротом (пілемою) у ставриди відносини особливі. Велика кількість коренеротів з'явилася біля берегів у другій половині літа.
Спершу ми майже не звертали на них уваги і лише старались уникнути їх жалких щупалець. Тепер, побачивши здаля голубуватий, трохи матовий купол, ми пливемо прямо до нього.
Мальки ставриди в куполі медузи.
Справа в тому, що біля медузи часто шастають зовсім крихітні рибки-мальки, не більше трьох сантиметрів завдовжки. Перебування їх поруч з такою небезпечною для них твариною, як медуза, здавалось нам випадковим, поки одного разу ми не помітили, як при наближенні нас усі мальки швидко шмигнули під купол і, очевидно, почували себе там зовсім непогано. Крізь купол тьмяно виднілись темнуваті тільця. Не було помітно, щоб сусідство обпікаючих щупалець чимось заважало їм. Вони поводились цілком невимушено в драглистому притулку. Я обережно перевернула медузу куполом вниз і зазирнула всередину. Одно з щупалець ковзнуло по моїй руці, і до вечора на шкірі залишилась червона пляма, ніби від опіку кропивою. А мальки спокійно стояли в перевернутому дзвоні, мов у чаші, і не збиралися кидати затишну місцинку. Це були маленькі ставридки.
Обпікаючі жалкі клітини медузи розташовані на. мереживній бахромі щупалець, дзвін цілком безпечний. Мальки навдивовижу спритно уникають дотику жалких клітин; для них медуза — надійний притулок, у якому можна сховатись від численних ворогів. На цьому грунті було одне непорозуміння: підводний мисливець, не розібравшись у чому, власне, справа, вважав своїм обов'язком, здибавши медузу, обов'язково роздерти її на клаптики своїм гарпуном, щоб звільнити бідних рибок, яких медуза «спіймала».
Інколи необережний мальок справді наривається на жалкі клітини, і тоді медуза спокійно його перетравлює, Але я бачила такий випадок лише один раз. Мабуть, це буває не часто. А разів зо два в медузі виявились не ставридки, а якісь інші мальки, можливо, луфарі. Одна така зустріч відбулася під час кінозйомок у вересні. Велика пілема, яку ми з Віталієм примітили вдалині, була б чудовою прикрасою підводного пейзажу, але для цього її треба було підвести до апарата, який стояв на виступі рифу. Обережно взявши медузу за дзвін, ми по черзі підштовхували її до камери.