Опором води розгорнуло дзвін, і він став плоским, як млинець. І тут я помітила крихітну рибку, мабуть, луфарика, який метушився навколо нас. Він намагався: сховатися під купол, але ми пливли швидше, і він відстав. Бідолаха, проте, не втрачав надії. Коли ми відпустили медузу і вона, повільно пульсуючи, пройшла! повз об'єктив, отут і з'явився її пожилець. Він одразу шмигнув під купол, і потім, як я не вивертала і не трусила медузу, рибка від неї не відставала. Треба було б спіймати малька і визначити, хто ж він, цей мешканець, схожий на луфаря, але я його пожаліла. Він був дуже зворушливий у своїй наполегливості, і тоді я майже не сумнівалася в тому, що це був луфар.
Мальки часто стають здобиччю дрібної ставриди. Зграйки крихітних кефальок пасуться біля самого урізу води або збирають корм (планктон і детрит) з поверхні води.
Коло берега, де глибина становить усього кілька десятків сантиметрів, а то й менше, мальки перебувають у відносній безпеці. Але плаваючи над глибокими місцями, вони щохвилини можуть бути з'їденими. Правда, коли зграйка мальків іде близько від поверхні, під час навіть невеликого хвилювання їхні каплеподібні тільця губляться в чергуванні блиску і тіней, і рибки стають не дуже помітними здалеку.
А одного разу мені довелося бачити таке: на якорі, метрів за сто від берега, стояла шлюпка біостанції. Я пливла мимо і випадково звернула увагу на ланцюжок сріблястих капель, схожих на каплі ртуті. Вони швидко котилися вздовж червоного кіля шлюпки і зникали за його краєм. Я зупинилася, зачудовано дивлячись на дивне явище. Може, це бульбашки повітря, так чому ж вони рухаються не вгору, а по горизонталі? Відкіля беруться і куди зникають? Я пірнула під човен і подивилась на кіль з другого боку. Там було те ж саме, тільки рух капель ішов у зворотному напрямі. Зблизька було видно, як з-за краю кіля з'являлась капля, котилась до протилежного кінця і щезала за краєм дошки.
Я підставила долоню і обережно спіймала одну з капельок. Мальок кефалі спокійно стояв у жмені, поки я не опустила руки. Тоді він знову приєднався до безконечного ланцюжка товаришів, і через секунду його не можна було відрізнити од кількох десятків таких самих мальків. Я не могла зрозуміти такого, на мій погляд, безглуздого плавання навколо кіля. Але коли озирнулась, то побачила, що зовсім поруч полює зграйка дрібної ставриди.
Луфар.
Моє припущення виправдалось. Коли хижі силуети ставридок зникли з очей, мальки якось відразу згрупувалися в зграйку і рушили далі. Незрозуміло тільки, чого вони кружляли навколо човна. Мабуть, їм здавалося, що вони тікають від небезпечного сусідства все далі й далі під прикриттям його тіні.
Зграйку мальків дуже важко розбити. Як би ви не розрізали рукою тісну групу рибок, вони зараз же змикаються знову в одне ціле. Цей інстинктивний потяг до зграйності допомагає рибкам у їхній боротьбі за існування. Те, чого не помітить одна риба, помітять кілька з них у зграї. Якщо хижак кинеться на одну чи двох риб, він спіймає їх легко; якщо ж він нападає на цілу зграю, то кидається за однією, за другою і кінець кінцем проґавить обох.
Дрібні луфарі, як я вже казала, часто розбійничають коло самих берегів. Більші траплялися рідше, але кілька разів мені попадались і вони, ці вовки моря, які переливаються в промінні сонця голубим і рожевуватим сріблом. Відомо, що навіть зовсім ситі луфарі знищують косяк риби, пливучи за ним і залишаючи на своєму шляху куски розшматованої здобичі. Я бачила, як вони полювали, і це видовище не для слабонервових людей.
Пеламіда.
В іхтіологічній літературі я знаходила згадки про спіймання луфарів до півтора метра завдовжки. Звичайно у виловах біля кримських берегів бувають луфарі завдовжки 20–25 сантиметрів. Зрідка трапляються екземпляри понад метр завбільшки. Луфарі, з точки зору гастрономічної, чудова риба. Крім того, з'їдаючи луфаря, ви рятуєте життя багатьом беззахисним рибам. Не знаю, яке з цих двох міркувань змушувало наших мисливців зовсім втрачати розум, бачачи великих луфарів, але боюсь, що перше, хоч вони більше розводилися про міркування суто гуманні.
Коли говориш про пелагічних хижаків, не можна не сказати кількох слів про пеламіду. При одному погляді на її тіло ідеально торпедоподібної форми, стає ясно, що перед тобою чудовий плавець, який може розвивати велику швидкість. Я зустрілася з пеламідою лише двічі, але кожна зустріч дала мені велику втіху. Плавала я досить далеко від берега, приблизно на відстані кілометра, там, де вода була зовсім прозорою. На глибині метрів коло двох повз мене швидко пройшла пеламіда, я встигла тільки розглядіти косі чорні смуги на синій спині. Вона повернулася через хвилину, і знову я замилувалася живою торпедою, яка, здавалось, без найменшого зусилля ковзала у воді. Вона не підходила близько, але її силует майнув ще кілька разів, перш ніж вона пішла геть.