Другого разу мені пощастило більше: я плавала недалеко від бухти Розбійника, коли несподівано для мене з'явились три пеламіди. Вони навальним кидком опинились рядом з косячком невеликої ставриди, яка плавала біля самої поверхні води. Ставриди — самі чудові плавці і аж ніякі не вегетаріанці. Щойно на моїх очах ця зграйка з'їла кількох мальків кефалі, виявивши при цьому велику швидкість і спритність. Але пеламіди налетіли так несподівано і так легко повторювали всі зигзаги і викрути зляканих ставрид, що я й оком не встигла змигнути, як кілька ставридок щезло в жадібних пащах пеламід. В наступну мить усі зникли, і ставридки, і їхні переслідувачі. Видовище полювання луфарів викликає лише огиду. Це бойня, а не полювання. А пеламіди з'їли ставридок з такою швидкістю і грацією, що просто приємно було дивитись. А втім, ставриди, мабуть, додержувались іншої думки.
Пеламіда до 1908 року зустрічалася в Чорному морі рідко. Але з 1933 року вона періодично стала масами підходити до наших берегів Чорного моря. В одні роки її буває багато, в інші — менше. М'ясо пеламіди дуже смачне, а беручи до уваги, що середня довжина її в уловах майже 50–60 сантиметрів при вазі близько двох — двох з половиною кілограмів, вона завжди бажана здобич і для рибалок, і для підводних мисливців.
У багатьох описах мандрівок по океанах і морях згадується риба «боніто». Звичайно перекладачі так і залишають цю назву, мабуть, для надання розповіді екзотичного колориту. Найчастіше мова йде про пеламіду, хоч іноді так називають і «маленького» смугастого тунця, який досягає «всього» тільки метрової довжини. «Маленький» по відношенню до метрової риби звучить дивно, але порівняно з величезними синіми тунцями, завдовжки понад три метри і вагою 500 кілограмів, метрова риба виглядає, певна річ, малятком. Триметрові тунці зустрічаються зрідка і в Чорному морі. Інколи вони піратствують, поїдаючи рибу, яка попалася в невід. Але взяти таку велику метку рибу, як тунець, не завжди буває можливо.
Мені розповідали. про випадок з рибалками, які ловили ставриду. Улов обіцяв бути дуже гарним, але раптом рибалки помітили дивне кипіння води і якусь метушню в самому центрі невода. З палуби було видно темно-сині спини і світлі боки величезних тунців, які, не бентежачись близьким сусідством судна, жадібно поглинали ставриду. Рибалки нічого не змогли зробити, щоб затримати цінну здобич. Тунці вільно пройшли крізь капронову сітку, не помітивши навіть, що перед ними була якась перешкода. У величезні прорвані тунцями дірки вийшли вслід за ними і залишки ставриди.
Іншим разом у районі Батумі, коли тунці теж поїдали спійману рибу, в рибалок знайшлись гвинтівки, і кілька тунців було вбито. М'ясо їхнє славиться високою якістю, і я від душі бажаю всім підводним мисливцям витягти на берег чи на палубу триметрового тунця. Мабуть, це була б найкраща здобич, яку тільки можна побажати мисливцеві, навіть дуже розбалуваному великими рибами. Напевне, в цьому випадку мисливець не забуде сфотографуватись поруч з убитим тунцем. Тільки навряд чи трапиться кому-небудь нагода хвастатись такою фотографією.
Найближча родичка пеламіди скумбрія, або макрель, — одна з цінних промислових риб Чорного моря. Скумбрія значно менша за пеламіду (середній розмір скумбрії 20–25 сантиметрів), з тоншим тілом і досить великою головою. І в скумбрії, і в пеламіди темне зеленувато-синє або лілувато-синє забарвлення верхньої частини тіла на висоті грудного плавця різко відрізняється від дуже світлого забарвлення нижньої частини тіла. Полювання на скумбрію і пеламіду з підводною рушницею — справа нелегка. Скумбрія може розвинути швидкість до семи кілометрів на годину. Мабуть, пеламіда, яка переслідує здобич, або коли вона налякана, рухається не повільніше. У всякому разі поява їх була для нас завжди несподіваною, і зникали вони раніше, ніж ми могли їх як слід розгледіти.
В один з рідкісних тепер днів затишшя ми з Віталієм зустріли трьох підводників, які щойно приїхали. Це були ще зовсім пташенята. Вони привезли з собою ласти і маски, а найголовніше — незвичайний навіть для нас ентузіазм. У їхньому уявленні Чорне море було населене тисячами страшних істот, які мріють закусити підводним спортсменом. Проте вони рвались у воду, щоб з небезпекою для життя дослідити загадкові глибини. Ми відразу ж почали те, що на мові моряків називається «травля». Віталій розповів їм страшну історію про сутичку зі спрутом у підводній печері біля Кузьмича. Мальовничі подробиці розповіді поставили б у безвихідь всякого зоолога. Я чекала, що наші нові знайомі, які слухали його з дитячою довірливістю, плюнуть і підуть. Ні, вони вислухали все до кінця і ще почали ставити різні запитання. Тоді я розповіла про напад пили-риби на шлюпку з рибалками. Розповідь закінчувалася тим, що рибалки на напіврозпиляній шлюпці викидаються на берег. Цю нісенітницю наші нові знайомі теж проковтнули без найменшого протесту. Вони чули, що є на світі пила-риба, ну а коли в неї пила, значить, вона може нею пиляти. Стало навіть скучно: що не збрешеш — усьому вірять.