З такими ногами не пірнеш!
Я сердилась на дурні веселощі, поки одного разу таке лихо не трапилося з товаришем, який позичив у мене костюм. Цього разу я вперше глянула збоку на величезні ковбаси з ластами, які безпорадно борсались, і мене розібрав сміх. Видовище було надзвичайно дурне і смішне, і я пробачила насмішникам, що Веселились на березі. Потім я пристосувалась і ціною кількох льодяних струмочків ухитрялася випускати з костюма все повітря. Мерзли під водою тільки голі кисті рук і підборіддя. Маска закривала лоб до краю капюшона, тепла білизна з честю виконувала свій обов'язок, і я могла практично пробути у воді скільки мені було потрібно.
Коли температура води трохи піднялась, у діло пішов короткий промокаючий костюм. Під нього теж надівались теплі вовняні речі. Вода проникала в костюм у першу ж хвилину занурення і змочувала джемпер, стікаючи холодними струмочками, по спині і животі. Але дуже швидко тонкий шар води, який просочував вовну, зігрівався, і нові порції холодної води вже не торкалися тіла.
Наскільки тепліша вода, що промочила одежу, помітно, коли починаєш роздягатися. Швидко розтерши тіло сухим і жорстким рушником, я розстеляла для просушування мокрий комплект і могла продовжувати плавати буквально через кілька хвилин, надівши другий, сухий комплект під той самий гумовий костюм.
У «промокаючому» костюмі можна було плавати понад півтори години при температурі 16–17 градусів. Мерзли лиш кисті рук. На ноги під ласти навіть у найтеплішу погоду я надівала товсті вовняні шкарпетки. Тоді зовсім не відчувається тиску ластів на стопу, пальці не упираються в кінець ластів, ногам тепло, а виходити з води по гострому камінню нітрохи не боляче. Тільки довелося підшити до шкарпеток ще клаптик клейонки на п'яту, яка найбільше терпіла від порізів.
Цього року підводні спортсмени почали з'являтись у районі Карадагу на початку червня. Я дуже зраділа, побачивши першу групу з масками і ластами. Мені хотілося зняти підводний пейзаж з людиною, дослідником морських глибин. Але цих дослідників ніякими медяниками не можна було заманити у воду. Температура уперто трималася на 14–16 градусах, і без костюма плавати було неможливо. Я охоче позичала спортсменам свої гумові обладунки, але це не рятувало становища. Костюм заважав їм вільно і швидко занурюватись, що було потрібно для зйомок.
Власне кажучи, всі мої фотоготування в Москві були розраховані на знімання морських тварин. Але й тут справи були кепські. Крім всюдисущих бичків і собачок, яких, як завжди, було багато, іншої риби не виявлялося. Були рулени і трохи дрібних зеленушок. Але рулени не підпускали мене близько, а каламутна вода не давала можливості робити чіткі фотографії з відстані трьох-чотирьох метрів. Я займалась різною дрібнотою, такою як мальки кефалі, що паслись коло самого берега, на глибині 10–20 сантиметрів. Інші косячки їх крутилися біля скель, компактними зграйками тримаючись коло самої поверхні води.
Я повільно плавала слідом за облюбованим косячком, час від часу клацаючи затвором апарата. Мальки підпускали мене на відстань 20–30 сантиметрів і, здавалось, зовсім не звертали уваги на величезне страховище. Проте, коли я робила різкий рух, вони прискорювали хід і старалися зникнути. Тікали вони такою ж тісною зграйкою, не занурюючись глибше ніж на півметра, і робили героїчні зусилля залишити мене позаду. Догнати таких мальків, якщо на ногах у людини ласти, неважко. Інша річ, коли ви надумаєте спіймати малька руками. Вертка рибка вислизає з-під самих пальців. Мені здавалось інколи, що я ловлю сонячних зайчиків, а не створіння з плоті і крові.
Відомо, що кефаль мирна риба. Вона живиться обростаннями скель і лагунного мулу, черв'яками-поліхетами, мотилями, дрібними ракоподібними і молюсками. Молодь збирає біля поверхні води детрит і планктон. Зрозуміло, що я не повірила своїм очам, коли побачила вперше, як мальки кефалі коло трьох сантиметрів завдовжки раптом зламали свій стрій і, розтягшись півмісяцем, почали оточувати зграйку ще дрібніших атеринок, які темною хмаркою гойдалися на дрібних брижах. Тільки-но фланги почали змикатися, кефальки ринулись на крихітних рибок і стали поїдати їх із спритністю справжніх хижаків. На це ж саме дивне явище звернули увагу іхтіологи. За їхніми словами, випадку живлення мальків кефалі іншими мальками в науковій літературі ще не зафіксовано.