Слід лише зауважити, що все це відбувалося в кінці травня і на початку червня 1958 року, коли була пізня і холодна весна і відповідно пізніше почав розвиватись планктон — основна їжа мальків кефалі.
Майже щоранку в нашій долині лежав густий молочний туман. Години до десятої він неохоче розходився, ми збирали підводне спорядження і йшли на море. Тоді небо затягували хмарки, і починався дощ. Не та південна злива, що миттю пролітає, а дрібний північний дощик, який то йшов, то переставав, але потроху робив свою чорну справу. Наслідки його діяльності виявились 11 червня. Нас розбудив на світанку глухий важкий удар і гуркіт, навіть задрижали шибки у вікнах. Сусідка пояснила, що це може бути вибух у каменоломнях.
Вітер і дощ вирішили відступитись од нас цього дня. О десятій годині я вже бігла по знайомій стежці до Кузьмича. На половині дороги зупинилася здивована. Знайомий пейзаж мав інший вигляд, ніж звичайно. Справді, у воді біля самого берега з'явилась нова скеля, махина завбільшки з будинок, та зате зникла невеличка скеля і велике каміння навколо неї. На їхньому місці лишилась купа уламків. Свіжі осипи і купи каміння показували шлях обвалу, викликаного дощами. Дорога так змінилась, що довелося шукати новий шлях, пролізаючи поміж гострими уламками завбільшки з людину і стрибаючи по каменях, що ворушилися під ногами, бо ще не знайшли стійкого положення серед своїх собратів.
Легенький шурхіт і град дрібних камінців примусили мене подивитись вгору. Наступної секунди я кинулась назад під захист великої скелі. По осипу повільно плив камінь завбільшки з велику шафу. З-під нього струмували потоки щебеню; камені менших розмірів доганяли старшого брата, бадьоро стрибаючи з виступу на виступ. Їхні стрибки ставали все ширші, і все більше каменів включалось у веселий біг наввипередки. Проте нічого страшного не трапилось. Камінь-шафа повільно проїхав ще трохи і зупинився, похитуючись у шуканні рівноваги на краю осипу. Дрібне каміння і щебінка сипалися ще кілька хвилин, потім усе стихло.
З кожною хвилиною мені все менше хотілося йти до Кузьмича, хоча й треба було б подивитись, які зміни сталися там, чи ціла маленька бухточка, чи її засипало камінням.
Мене заспокоїла тиша, що настала. Здригаючись при найменшому шумі і боязко позираючи вгору, я пробиралась вздовж берега. Ще один осип з величезними каменями перегородив шлях, і я вийшла до знайомої бухти. Сліди обвалу були й тут, але в значно меншій мірі. Завалило великий камінний басейн, у якому завжди був тонкий шар прогрітої сонцем води, розбило вдрізки камінь з навісом, під яким ми ховали свої речі. Нові камені лежали у воді, голі й чужі, серед старого каміння, оброслого водоростями, черепашками і моховатками.
Мине деякий «час, і чужинці наберуть підводного вигляду. Але вже тепер краб біг по гострих, ще не обтертих морем гранях зломів, і бичок причаївся в тіні нового захистку.
Я йшла назад, так само боязко озираючись і шарахаючись від найменшого шуму. А втім, це не вберегло мене від дошкульного удару по кісточці невеличким, але досить гострим камінцем. Він котився з урвища, тягнучи за собою хмарку куряви. Розрахувавши його шлях, я була цілком певна, що місце падіння буде за кілька метрів попереду мене. Камінь змінив напрямок в останні секунди, вдарившись об виступ. Я стрибнула вбік, і камінь стрибнув туди ж. Він був з кулак завбільшки і, на моє щастя, майже круглий. Я шкутильгаючи попленталась додому і дістала на біостанції найсуворішу догану за виявлену легковажність: не можна ходити по свіжих обвалах, поки не закінчиться поступове осідання каменів.
Погода, нарешті, стала кращою. Я зайнялася розшуками гнізд зеленушок. На цю думку мене наштовхнула зустріч із зеленушкою, яка крутилась біля каменя; рибка тримала в роті кусочок водорості і була схожа на рибку, прикрашену гілочкою петрушки перед подаванням на стіл.
Зеленушка зникла в заростях цистозири і через деякий час появилася знову, вже без гілочки. Мені здалося це достатнім доказом, що гніздо будується саме тут, у густих заростях. Але навіть найретельніші розшуки виявились безрезультатними. Я тільки пом'яла цистозиру і, мабуть, сполохнула зеленушку від вибраного нею місця. Зеленушки, які порались коло водоростей, попадалися мені ще кілька разів. Найімовірніше, що вони справді будували гнізда, але самого процесу будування мені спостерігати не довелося. Потім появились окремі кефалі і зубарики, які зовсім вибили в мене з голови зеленушок та їхні гнізда. Я ганялася з камерою за великою рибою, переводячи одну котушку плівки за одною.
Під водою не тільки всі предмети здаються збільшеними і наближеними до спостерігача на одну третину справжньої відстані, але й фокусна відстань об'єктивів відповідно збільшується в тій самій пропорції. А тому, знімаючи об'єктивом з фокусною відстанню 35 міліметрів, фактично ви знімаєте об'єктивом в 47 міліметрів; мій об'єктив у 28 міліметрів працював, як 37-міліметровий. Зробити наводку на фокус, знімаючи риб, які швидко пропливають, коли і сам фотограф перебуває у безперервному русі в трьох площинах, дуже важко. Найкраще — це мати максимально короткофокусний об'єктив, який при сильному діафрагмуванні дасть найбільшу глибину різкості. Тоді можна знімати будь-який об'єкт, де б він не знаходився — за метр від фотографа чи за п'ять-сім метрів, турбуючись лише про те, щоб об'єкт зйомки потрапив у кадр. Предмети, які знаходяться далі ніж за кілька метрів, все одно виходять з розмитими контурами.