Як наслідок, акції стали найсильнішою валютою, що за купівельною спроможністю суттєво випереджає звичайну валюту на ринку реальних товарів і послуг. За 2016 рік прибуток Amazon був скромним — 2,4 мільярда доларів, а балансова вартість (фактична вартість готівкових коштів, матеріально-технічних запасів та інших активів мінус заборгованість) — 17,8 мільярда, зате ринкова капіталізація наприкінці року сягнула 356 мільярдів.
Джордж Ґудмен, який писав про економіку під псевдонімом Адам Сміт, називав таку валюту «супергроші». У передмові до однойменної книжки Ґудмена 1972 року, виданої в серії Wiley Investment Classics368, Воррен Баффетт порівняв ідеї автора з досконалою грою в бейсбол. Супергроші лежать в основі нинішньої фінансово-майнової нерівності. Більшість людей обмінює товари і послуги на звичайні гроші, а купка щасливчиків живе на супергроші.
Фінансіалізована компанія, тобто оцінювана в супергрошах, має величезну перевагу над компаніями, які працюють лише на ринку реальних товарів і послуг.
Якщо вартість вашої компанії оцінюється в супергрошах, для вас не проблема купувати інші. O’Reilly Media час від часу купує компанії, але як приватна організація на ринку реальних товарів і послуг ми завжди маємо оцінювати придбання за реалістичними показниками — прогнозованим рухом грошових коштів. Ми оплачуємо покупки з нерозподіленого прибутку або за рахунок позик відповідно до руху грошових коштів нашої компанії. Одного разу чиста вартість компанії, яку ми планували купити, становила близько 13-ти мільйонів доларів, відповідно до її поточного рівня продажів і зростання. Проте конкуренти перехопили її в нас за 40 мільйонів. Як таке можливо? Річ у тім, що конкуренти «розігрілися» на венчурному капіталі і готувалися до первинного розміщення акцій, тож курс їхніх акцій разів у п’ять перевищував вартість акцій, на яку може претендувати будь-яка приватна компанія. Для цих конкурентів трикратна переплата заради подальшого зростання була непоганою ставкою. Та слід розуміти: це таки ставка на сподівання фінансового ринку, а не на реальний рух грошових коштів і прибутки.
Якщо ви платите співробітникам лише з фактичних грошових надходжень від вашої діяльності, то маєте зв’язані руки і захмарних зарплат не пообіцяєте. Зате ви можете приваблювати таланти, якщо виплачуєте супергроші; супер-супергроші у вигляді опціонів емітента — прав на конвертацію в акції емітента в передбачений термін або за певних, указаних в опціоні обставин, за наперед визначеною ставкою; чи навіть супергроші в кубі (опціони емітента до первинного розміщення акцій за 90-відсотковою знижкою від суми, яку платять венчурні капіталісти).
Із доступом до супергрошей підприємці можуть роками працювати зі збитками. Саме тому інтернет-компанії випереджають конкурентів-традиціоналістів із нижчою вартістю. Інтернет-компанії забезпечують до того ж кращий клієнтський досвід та економічну ефективність завдяки сучасним технологіям чи бізнес-моделям.
До прикладу, Uber випереджає традиційні служби таксі й оренди лімузинів завдяки тому, що її транспорт доступніший, зручніший і забезпечує кращий клієнтський досвід. Та чи змогла б ця компанія так легко випередити конкурентів, якби не мала доступу до мільярдного інвестиційного капіталу. Саме ці гроші дозволили Uber запровадити низькі тарифи для пасажирів і заохочення для водіїв? Звісно, ринки капіталу для того й існують, щоб спонсорувати інновації, та часом капітал слугує могутньою зброєю, що знищує традиційний бізнес, не будуючи натомість життєздатних альтернатив.
У Розділі 11 ми говорили, що, з одного боку, опціони принесли підприємцям Кремнієвої долини казкові статки, а з іншого — поглибили майнову нерівність. Компанії Кремнієвої долини справді краще за інших перерозподіляють плоди успішності, бо надають опціони майже кожному з працівників. Проте опціони більше грають на руку власникам і топ-менеджерам, бо для працівників нижчої ланки зазвичай ідеться про набагато меншу вартість.
Проблему опціонів можна оцінювати залежно від внеску компанії в економіку. Проте насамперед наслідок такий: в останні десятиліття величезна частка плодів зростання продуктивності радше потрапляє в кишені топ-менеджерів, тобто верхівки, ніж розподіляється між усіма працівниками. Коли ринок входить у раж, із верхівкою розплачуються валютою, курс якої перевищує можливості реальної економіки.