Питання не в тому, чи достатньо буде робóти, а в тому, як справедливо розподіляти плоди зростання продуктивності ХЗ-технологій. Ерік Бріньолфссон й Енді Макафі називають наш період «Другою епохою машин».
Скорочення робочих годин при збереженні колишнього рівня оплати — один із відомих методів справедливого розподілу плодів продуктивності. 1870 року пересічний американець працював 62 години на тиждень, а до 1960 року став працювати 40. Відтоді робочий тиждень не змінювався409. Тим часом рівень життя істотно зріс. Кількість годин, що витрачається на неоплачувану хатню роботу (здебільшого жінками), відчутно скоротилася: із 58 годин на тиждень, станом на 1900 рік, до 14-ти, станом на 2011-й. Цікаво, чому тижневе навантаження робочої сили не скоротилося за останні 50 років, на тлі зростання продуктивності хатньої праці. Можливо, з огляду на те, що жінки долучилися до найманої робочої сили, компанії отримали доступ до ринку праці в країнах із низькими зарплатами, а держави регулюють трудові відносини на законодавчому рівні? Робоча сила втратила можливість диктувати умови, і це дає змогу радше бізнесу спрямовувати надлишок на прибуток корпорацій, ніж скорочувати робочий час і підвищувати погодинну платню, як раніше.
Ефективно скоротити робочий час дозволяє ще й освіта. Колись діти працювали, а в ХІХ столітті їх відправили вчитися. У першій половині ХХ століття рух за навчання дітей у старших класах подовжив середню освіту на шість років. У другій половині поширилася освіта в коледжах, і додалося ще від двох до чотирьох років навчання. У Розділі 15 ми поговоримо про те, що нині знову актуальне питання про зміни в освіті, які допоможуть пристосуватися до умов ХХІ століття.
Час завершувати «перехідний період між двома економічними епохами», що затягнувся і завдав багатьом людям клопоту!
Прикро, що людству тяжко дається далекоглядність. Старший редактор The Economist Раян Авент написав мудру книжку «Добробут людства» (The Wealth of Humans), де повно корисних ідей. Автор аналізує, які уроки ми можемо і маємо взяти з економічної і політичної борні минулих століть, що вела людство від інновацій промислової революції до успішної економіки другої половини ХХ століття. Процвітання прийшло тоді, коли плоди зростання продуктивності стали доступними широкому загалу, а напруженість, політичний безлад і війни були наслідком обурливої майнової нерівності. Очевидно, найбільш раціональною стратегією є щедрість410.
Універсальний базовий дохід — один із запропонованих механізмів для переходу з нинішньої системи на нову, орієнтовану на людей. Ідея про те, що кожна людина має отримувати достатньо грошей для всіх базових життєвих потреб, подобається прогресивістам, адже дозволяє реалізувати основне право людини, а також консерваторам, бо ж це шлях до радикального спрощення складних засад держави загального добробуту.
Відомий профспілковий лідер Енді Стерн полишив посаду очільника Міжнародної спілки працівників сфери обслуговування (SEIU), щоб писати книжку про універсальний базовий дохід411. Дослідницький центр Y Combinator Research ініціював відповідну пілотну програму в Окленді, штат Каліфорнія412. Благодійна пірингова організація GiveDirectly звернулася до своїх спонсорів із проханням профінансувати пілотний проект у Кенії. Експеримент GiveDirectly — особливий. По-перше, це краудфандинг за участі звичайних людей, які користуються платформою, щоб надсилати грошові перекази нужденним без посередників. По-друге, у країні, що розвивається, де ціни нижчі, програма може бути достатньо масштабною, щоб провести рандомізоване контрольоване випробування413.
Експерименти свідчать, що ідея про базовий дохід пустила коріння відтоді, як її запропонував Томас Пейн 1795 року414. Про Пейнову ідею згадав Мілтон Фрідман 1962 року, а Пол Раян — 2014-го415. Є багато критиків, які наголошують зокрема на сумі, що знадобиться, щоб запровадити справді універсальний дохід416. Дехто каже, що грошовий мінімум для всіх людей (байдуже потрібен він їм чи ні) зашкодить ефективним на сьогодні програмам, які надають цільову допомогу тим, хто її потребує. Та принаймні теорія про універсальний базовий дохід — хоч якась спроба знайти радикально новий підхід до системи соціального захисту і продумати, де взяти гроші. Одне слово, це ідея про те, як справедливо поділити економічний пиріг.