Для волонтера турбота про безхатьків у притулку може важити набагато більше, ніж успішна кар’єра із шаленим графіком. Спортсмен-аматор може вважати свої тренування й змагання важливішими для щастя, ніж робота за «великі бабки» в інвестиційному банку. Батько чи мати, що лишається вдома виховувати дітей, не «відходить від справ». Він чи вона, навпаки, входить у справу, причому більш значущу й важливішу.
Кейнс прогнозував, що так буде, коли писав: «Діяльні й цілеспрямовані люди, які прагнуть заробити, потягнуть усіх нас до економічного добробуту. Однак насолодитися прийдешнім добробутом зможуть лише ті народи, що втримаються, оволодіють мистецтвом проживати життя й не продадуться за ресурси».
У рамках свого проекту демографи Джанні Пес і Мішель Пулен позначили на мапі «сині зони», де мешкає найбільше людей, що доживають до ста й більше років. Дослідники виявили ключові аспекти, які сприяють щастю й довголіттю. Перш за все, це раціон (важливо дотримуватися настанови письменника Майкла Поллена: «Харчуйтеся добре. Їжте небагато. Споживайте більше рослинної їжі»438), помірне й регулярне вживання алкоголю, особливо вина, і достатня й систематична фізична активність. Цікаво, що найважливішими чинниками виявилися наявність мети в житті, духовність або релігійність, родина і спілкування439.
Ми знаємо, яким має бути хороше життя. Маємо ресурси, щоб забезпечити таким життям кожного. То чому ж побудували економіку, де так складно цього досягти?
Розмірковуючи про те, як пристосувати суспільство й економіку до нової хвилі технологічних змін, ми не можемо міряти майбутнє на мірку минулого. Нам потрібен кардинально новий підхід. Описуючи політичні виклики сьогодення, Джен Палька визначила, яким має бути погляд у майбутнє:
Не варто відстоювати статус-кво. У нас велика спокуса зайняти реакційну, оборонну позицію й боротися за збереження вчорашнього світу, але боротися слід за щось нове, досі небачене — за те, що мусимо винаходити440.
15. Доповнена реальність замість звільнень
Ми маємо відповісти собі на два актуальних запитання: 1) Чи може праця на базі когнітивних технологій, про яку йшлося в попередньому розділі, замінити робочу силу підприємств ХХ століття? 2) Чи можуть працівники нового покоління отримувати гідну платню, щоб тривало процвітання економіки?
У відповідь на перше запитання хочу наголосити, що за сільськогосподарської доби ніхто й не уявляв, що стільки людей знайдуть роботу на підприємствах й оселяться в містах. Автоматизація й дешевше виробництво сприяли суттєвому зростанню попиту на нові товари й послуги. Нині знову настав час, коли людей слід забезпечити роботою нового зразка й новими видами процвітання. Історичні хвилі технологічного прогресу навчили людство мислити про немислиме й здійснювати нездійсненне.
Щодо другого запитання, то все залежить від нас: чи справедливо ми розподілятимемо плоди зростання продуктивності. Перший крок — підготувати людей до майбутнього, яке на них чекає.
У 2013–2015 роках я брав участь у цільовій робочій групі в рамках ініціативи Rework America, яку організував фонд Markle. Група аналізувала майбутнє американської економіки441. Ми намагалися розібратися, як забезпечити американцям перспективні можливості за цифрової доби. Мені запам’яталася репліка політолога й письменника Роберта Патнема: «Найбільші прориви наше суспільство робило тоді, коли інвестувало у розвиток дітей».
Патнем мав рацію. Загальна початкова освіта була однією з найефективніших інвестицій ХІХ століття, а загальна середня освіта — ХХ століття. Ми вже забули, що 1910 року лише дев’ять відсотків американців закінчили старші класи. 1935 року показник зріс до 60 відсотків, а 1970-го — до 80 відсотків. Завдяки Акту про пільги для ветеранів Другої світової війни GI Bill, демобілізовані пішли в коледжі, тому краще пристосувались до мирного життя і знайшли роботу442.
Перед лицем нинішніх економічних змін напередодні президентських виборів 2016 року лунали пропозиції про загальну безкоштовну освіту в муніципальних коледжах. У січні 2017 року Сан-Франциско вирішило не обмежуватися пропозиціями й ухвалило рішення про безкоштовну освіту для мешканців міста в місцевому муніципальному коледжі443.
Та нам треба не лише більше освіти й безкоштовний доступ до неї. Ми потребуємо кардинально нової освіти. «Якщо студенти, що нині навчаються, доживуть до 120-ти років, їхні кар’єри триватимуть 90 років, а от навчання робить їх конкурентоспроможними лише на десять років. Отож маємо неабияку проблему»444, — застеріг Джеффрі Блайх, колишній посол США в Австралії, а нині голова правління програми імені Фулбрайта. Поступ у галузі охорони здоров’я й технологіях, а також нові види зайнятості роблять неактуальною нинішню освітню модель, розраховану на пожиттєву працю на одного роботодавця.