Якщо повернутися до питання про наступного лідера у виробництві безпілотних автомобілів: важить не так найкраще програмне забезпечення, як володіння найбільшою кількістю інформації.
Керівництво Uber 2016 року запевняло, що сотні мільйонів кілометрів даних від водійських і пасажирських додатків — беззаперечна перевага. Та якось не віриться, що дані з додатків на смартфонах колись дорівняються до величезного масиву інформації, що Google збирає за допомогою спеціального оснащення. Тому Uber відчайдушно прагне надавати послуги, використовуючи безпілотні автомобілі, навіть якщо без водіїв не обійтися ще багато років. Tesla також отримує детальні телеметричні дані з кожної машини, а у випадку автомобілів на самокеруванні другого покоління — ще й дані високоякісних камер і радарів. А от автовиробники без такої переваги сумніваються, чи достатньо даних збиратимуть сенсори для уникнення аварій чи автоматичного паркування, щоб можна було сміливо конкурувати.
Звісно, багато залежить не тільки від кількості інформації, а й від того, чи розумно її використовують. У цьому Google, Tesla та Uber суттєво випереджають традиційні автопідприємства.
За доби персональних комп’ютерів ми звикли сприймати програмне забезпечення як артефакт. Компаніям довелося сприймати його як послугу. Отже, кардинально змінився підхід до розробки програм. Над цією ідеєю я працював менше, ніж над трьома попередніми. Проте ще 2005 року було очевидно: те, що ми називали ітеративною розробкою з управлінням потоком даних, орієнтованою на користувача, стане новою нормою. Софт, вбудований у так звану «хмару», постійно оновлюється.
Та річ не тільки в тім, що оновлення відбувається набагато швидше, ніж за часів ПЗ для персональних комп’ютерів. Нинішній софт розробляється відповідно до того, що роблять користувачі в реальному часі — девелопери незмінно дістають інформацію завдяки A/B тестуванню фіч на певних групах користувачів й оцінці того, що краще працює. Таким чином, співпраця в розробці софту Open Source («що більше очей, то швидше на поверхню випливають баги») досягла логічної точки розвитку й повністю відійшла від колишньої моделі ліцензування вільного ПЗ або Open Source.
Я чіткіше уявляв майбутнє, бо мав кориснішу мапу, не зациклену на змаганні між ліцензійними моделями пропрієтарного й вільного програмного забезпечення. Вкрай важливо мати належні орієнтири. Хоч мені все одно знадобилося багато років, щоб достатньо вивчити ландшафт і заповнити всі прогалини на мапі.
Усі ми розуміємо, що світ змінюється, але зазвичай чіпляємося за знайомі моделі й обмежуємо власне мислення. Через це ми проґавлюємо сучасні тенденції й не запитуємо себе: «Що буде далі?». Крім того, ми не враховуємо, що деякі тенденції виявляються потужнішими за решту, розвиваються стрімкіше або радше радикально змінюють напрямок, ніж продовжують знайомі процеси.
Я почав передбачати майбутнє, а не просто зважати на тенденції, коли вільне програмне забезпечення лишило програми на другому місці, вивівши на перше інтернет. Нове спостереження вкупі зі знаннями про початок історії ПК і розквіт Microsoft, а також масштабну мережу співпраці завдяки інтернету, — ось що я називаю «векторним мисленням».
У математиці вектор — це величина з числовим значенням і напрямком. Потрібно враховувати обидва виміри. Найвідоміші «закони» в комп’ютерній індустрії — це передусім описи векторів.
Відповідно до закону Мура, який сформулював 1965 року співзасновник Intel Ґордон Мур, кількість транзисторів інтегральної мікросхеми щороку подвоюватиметься, і тоді тенденція видавалася незмінною. Проте Мур переглянув прогноз 1975 року: кількість транзисторів подвоюватиметься кожних два роки. Керівник Intel Девід Гаус висунув ідею, що технічні параметри ставатимуть десь удвічі потужнішими кожних півтора року. Гаус пояснив це збільшенням швидкості процесора, а також щільності кристала. Цей прогноз переважно й справджувався в наступні десятиліття.
Якось у Сан-Франциско років сім чи вісім тому, обідаючи з Рейдом Гофманом, співзасновником та головою правління LinkedIn, і сенатором-демократом від штату Род-Айленд Шелдоном Вайтгаусом, я почув тлумачення закону Мура, що згодом набуло популярності і стало моїм улюбленим. Розмова була такою: «Мабуть, закон Мура буде застосовуватися навіть в охороні здоров’я», — сказав я. «Що таке “закон Мура”?» — спитав сенатор. «Я вам так поясню, сенаторе, — втрутився Рейд. — От у Вашингтоні припускають, що товари щороку коштують більше, а функціонують менше. То ось у Кремнієвій долині навпаки: усі сподіваються, що продукція щороку дешевшає, а функціонує більше».