Її Величність королева Єлизавета разом зі своїм чоловіком Філіпом, герцогом Единбурзьким, не змогли особисто прибути на свято через сімейні негаразди, пов’язані з розлученням принца Чарльза зі своєю ще нинішньою дружиною принцесою Діаною.
Королівську родину на цьому святі представляв лорд-канцлер, охоронець королівської печатки. Саме він сидів у кареті, запряженій двійком білих коней.
Перед каретою, відкриваючи ходу, марширував оркестр королівської гвардії. Оркестранти були вдягнені в чорні кітелі, облямовані червоними торочками з еполетами, штани з білими лампасами, чорні капелюхи з неширокими крисами, на яких сяяли велетенські сріблясті кокарди. У золотих інструментах переливалося серпневе сонце і народ вітав лорда-канцлера радісними вигуками.
Карета сунула в супроводі кортежу гвардійців на велетенських гнідих конях. Відразу за нею виступали нескінченні оркестри шотландських волинщиків та барабанщиків. Кожен оркестр у власному тартані під власну мелодію — видовище вкрай яскраве. Волохаті ноги, гострі колінки, кілти, берети, пілотки, руді бороди, хутряні шапки, картаті стрічки, брелоки, запонки, шпильки для краваток, защепи для спідниць, пряжки, ґудзики, кілограми сяючої біжутерії, а головне — волинки, які просто розривали повітря своїм пронизливим вищанням, вправно покладеним на барабанний бій.
Після оркестрів на Принцес-стрит з’явилася перша карнавальна платформа від району Лотейн, уквітчана живими квітами, що утворювали велетенське серце.
За нею на бутафорському кораблі «Ластівка» рухалися докери Портобело. Перебравшись у піратів, вони цмулили ром з пляшок, матюкалися, лякали натовп холостими пострілами з рушниць та розмахували кривими шаблями.
Міщани зі спального району Корсторфіл влаштували на своїй платформі маленький Геловін. Прикинувшись злобними відьмаками, катували голову місцевої районної управи (самоіронічно, ге?).
А ось дурдом з Геріот-Вотт Юніверсіті — цілих три платформи. Студенти в гамівних сорочках, пускають слину, вдаючи даунів. Друга платформа — замальовки з Діснейових мультфільмів. Платформа для викладачів комфортабельніша. Професорський склад удає із себе стародавніх греків на галерах.
А ось пролетарі з Кірклістона — робітники текстильних та нафтопереробних підприємств у вигляді персонажів казки «Білосніжка та семеро гномів».
Потім булочники з Вест-Енда в костюмах часів Марії Медічі, потім броварі з Ньюгевена у вигляді героїв казки про трьох поросят.
Платформи займають приблизно третину святкової ходи. Пропливають у повітрі якісь бульдоги, вибухають ракети, браві пожежники бризкають у натовп водою, хтось жбурляє листівки та цукерки з наркотою, хтось, не ховаючись, злягається прямо на платформах.
Аж ось, нарешті, відкриваються загати металевих огорож, поліціянти, що допіру охороняли спокій офіційної процесії, розчиняються в натовпі. Люд, вражений офіційною ходою, вивалює на проїжджу частину і починається найцікавіше — фріндж-програма, де можливо все.
Найбільше тут, звісно, усілякої чортівні.
Банківські клерки, працівники супермаркетів, офісний планктон, державні службовці, бухгалтери, мийники автомобілів, пролетарі та інша наволоч, приречена все життя пахати на дядю, вбрана в костюми дрібної погані (дешеві гумові маски, хвости, рукавички з кігтями, чорні накидки тощо).
Щаблем вище йдуть дрібні власники — крамарі, фермери, хазяї готелів, пабів, автомайстерень, недорогих ресторанів, бензозаправок. У їхніх костюмах зустрічаємо середньовічні мотиви: герольди, арбалетники, лучники та легка піхота. Рідше трапляється образ відьми чи чорнокнижника.
Далі йдуть особи класом хай левелу. Власники великих універмагів, фабрик, латифундій, газет, дипломати, чиновники вищих рангів, парламентарі, судді та прокурори. Ці люблять дорогі костюми-доміно або образи рудих чортів у вогнистих перуках. Трапляються серед них римські центуріони та магістри лицарських орденів — розенкрейцери, тамплієри, тевтони, мальтійці. Найартистичніші особи з цього кодла обирають образи героїв комедії дель-арте — П’єро, Коломбіна, Арлекін, Полішинель, Колальто. Їхні статки дозволяють придбати або взяти в оренду оригінальні венеційські костюми вартістю у двісті, а то й триста фунтів на день.
І, нарешті, найвищі істоти в карнавальній ієрархії. Янголи та демони, яким у цей карнавальний день дозволено безпосередньо контактувати з людьми, виключаючи посередників.
— Гей, дива, дива, — вигукує демон, — цей народ вірить тільки в дива, то ми влаштуємо їм диво. Ось дивіться, у мене в руках «Пепсі-кола» та гамбургер. Зараз благословлю їх і дванадцять тисяч людей наситяться...
Помічники демона починають роздавати людям шарову їжу та рекламні флаєри: «Завітайте у „Бургер Кінг“ — велике морозиво „ріжок“ усього за 49 пенсів!». І наситилися дванадцять тисяч людей і тричі по тридцять повних урн закидали папірцями та одноразовими стаканчиками. Ще й на газонах залишили чимало.
— Не смітіть на вулицях. Тримайте вашу душу й оселю в чистоті, — шепоче білий янгол, походжаючи серед натовпу з живою маргариткою у руках. Але його мало хто чує.
— Гей, дива, дива, — гукає інший демон. — Народ цей вірить у дива, то буде йому диво. Ось зараз здіймусь у небо і повернусь на землю. І помацаєте мене руками, аби пересвідчитись у тому, що до моїх крил не прив’язано жодних прозорих мотузочок.
Знявся в небо чорний демон і вже звідти закликає: «Купуйте квитки на унікальне шоу Девіда Копперфілда. Хто купує два квитки і більше, автоматично бере участь у розіграші десяти великих телевізорів від компанії „Соні“, яка є спонсором нашого шоу».
І приземлився другий демон, і мацали його руками і, впевнившись у тому, що не мав він ані прив’язаних до тіла мотузок, ані прозорих ланцюгів, і купували квитки на шоу Девіда Копперфілда, і отримували корінці лотереї.
— Не вірте маніпуляторам-ілюзіоністам, що забирають ваш час, а з часом заберуть і душу. Займіться творчістю, спортом, розвитком власної особистості, приділіть увагу близьким, — шепоче білий янгол, походжаючи між тими, хто вірить у магічні дива, але люди не чують його.
— Гей, дива, — гукає щосили третій демон, — народ цей вірить у дива, то буде йому диво. Сказано бо: «Прилиньте до мене всі жебраки і враз зроблю вас багатими». Бачите, у руках моїх баночки з біодобавками. Це унікальні ліки, які роблять людину безсмертною. Хіба безсмертя не варте тридцяти фунтів? Саме стільки коштує кожна баночка, а в ній — тридцять пігулок. Витрачаючи лише фунт на день, ви житимете вічно. Мережевий маркетинг — ваша перепустка у безсмертя. Будуйте піраміди, залучайте друзів, ставайте багатими та безсмертними. Той, хто придбає одразу чотири баночки, отримає в подарунок значок і почесне звання менеджера з безсмертя. Тож мерщій додому, позичте в сусідів сто двадцять фунтів, прийдіть до мене і придбайте собі життя вічне.
— Не вірте тим, хто обіцяє вам багатство та вічну молодість, вовки бо в овечих шкурах, — шепоче третій янгол, але яскравий фестивальний натовп тягне з кишень останні гроші, аби купити собі побільше баночок з чудодійними пігулками.
Демони кричать, янголи шепочуть, і голоси їхні потопають у строкатому ярмарку людського марнославства.
Глава дванадцята
Велика чорна горила підібралася до мене нечутно, коли я, стоячи навшпиньках, спостерігав, як чувак, вбравшися у костюм демона, пропонував натовпу «життя вічне».
— Мені дуже сподобався ваш перформанс. То що — бойовий гопак?
Я озирнувся. Два сірих ока прискіпливо дивилися просто на мене.
— Містере Джон!?
Горила залилася глухим сміхом, вхопила себе за підборіддя і смикнула догори. Я не помилився. Під кошлатою машкарою ховався мій добрий знайомий сер Джонатан Мак-Лох.
— Ну, от я вас і знайшов, — промовив він, весело кліпаючи рудими поросячими віями й поправляючи трохи розкуйовджену сиву борідку. — Як вам мій костюм?
— Клас-с-с-с!
— Справжня шкура горили, яку привезли на початку дев’ятнадцятого століття з Африки, аби демонструвати у місцевому зоопарку. Коли мавпа померла, особисто сер Чарльз Дарвін виготовив з неї опудало, прилаштувавши шкіру так, щоб її можна було знімати з манекена для реставрації. До речі, ви могли бачити це опудало під час нашої першої зустрічі в пабі «Чортополох». З часом шкура трохи всохла і тепер ідеально підходить під мій розмір. Може, підемо кудись вип’ємо кави? Знаю, ви ще хочете сьогодні попрацювати, але я вас довго не затримаю.