Поки старий робив мені цю пропозицію, я уважно спостерігав за голубом, що клював рис з металевої тарілки за його спиною. Якоїсь миті мені здалося, що птах підморгнув мені і на словах «давай скріпимо цей договір кров’ю», щосили клюнув себе в лапу.
— Ану брись від мого рису! — різко потягнувся я, удаючи, буцім відганяю птаха від тарілки, насправді ж, непомітно для Мак-Лоха, умочив великий палець лівої руки в голубину кров, що лишилась на столі.
— Я згоден. Давайте вже підписувати.
— Яке виважене, правильне рішення! — схопився старий, видобуваючи з нетрів портфеля довгу срібну голку в герметичній упаковці.
Нашвидкуруч уписавши всі необхідні реквізити у стандартний договір (аби лише голубина кров не встигла засохнути), я, видобувши з пакетика голку, артистично зойкнув, зробивши вигляд, буцім уколов себе в палець, та миттю приклав його до паперу.
— Вітаю в клубі багатих і знаменитих, — зі щирою усмішкою люб’язно подав мені містер Мак-Лох дезінфікуючу серветку, в той час як голуб, знявшися в повітря, насрав йому прямо на ніс.
Старий був спробував ухопити птаха за хвіст, але той, вправно вивернувшись з його рук, пурхнув угору.
— Ах ти покидьок! — несподівано ожив Майк Тайсон на плакаті.
Адже всім відомо, що спортивна кар’єра всесвітньовідомого боксера якраз почалася з подібного випадку, коли він у віці дванадцяти років вправно відпиздив місцевого розбишаку за те, що той дозволив собі скрутити шию білому голубу.
Випустивши з рук портфель, продюсер зойкнув, прикриваючи руками голову від ударів боксера. Зачулися швидкі кроки в коридорі. Металеві двері ляснули засувами...
— Гей, чуваче, прокидайся, час їхати до суду... — зазирнув до камери величезний негр-охоронець, і я прокинувся.
Глава десята
Того самого дня по обіді за рішенням суду мене випустили під заставу в сто тисяч фунтів, яку вніс невідомий благодійник через приватного адвоката, з яким мене познайомили прямо в залі суду. Адвокат прекрасно володів російською.
— Ти всю дорогу молчіш. За тєбя отвєчаю я. Єслі судья будєт задавать вопроси, перед тем как отвєтіть, сосвєтуйся со мной іли отвєчай односложно «да» ілі «нєт» в завісімості от того, как я ківну головой. Всьо понял?
І лише після того, як я ствердно кивнув, протягнув мені долоню:
— Мєня зовут Станіслав.
Я погано розумів, про що вони там сперечалися із суддею під час дебатів з прокурором, який з огляду на важкість інкримінованих мені злочинів намагався вибити три місяці утримання під вартою на час досудового слідства.
Я навіть встиг ще раз прогулятися до камери, поки суддя взяв час на винесення вироку. Якраз втрапив на ланч, що складався з кількох бутербродів із шинкою та сиром, пакетика соку та великої пляшки газованої мінеральної води, які вже чекали на мене в камері.
— Не сци. Всьо будєт нормально, — ще в залі суду прошепотів мені на вухо Станіслав, і я чомусь йому повірив.
— Ви можете нормально об’ясніть, что, чьорт возьмі, проісходіт? — вже на повний голос спитав у адвоката, коли він люб’язно погодився відвезти мене додому після оголошення запобіжного заходу.
— Ти конкретно попал, чувак. Но за тєбя подпісалісь серьйозниє люді.
— Какіє люді?
— Не могу тебе сказать. Оні дєйствуют через посрєдніков. Но єслі би не іх вмєшатєльство, сідєть тебе трі мєсяца с мєснимі уркамі. А потом, возможно, пожизнєнноє, ілі мінімум лет пятнадцать, в завісімості от того, как карта ляжєт.
— За что? За то, что я продал какім-то гандонам двадцать нєсчастних бутилок водкі?
— Із-за етой водкі умерло пять чєловєк. І єщьо десяток останєтся калєкамі.
— Но вєдь не я же подмєшивал туда мишьяк?
— Ето єщьо прєдстоіт виясніть слєдствію.
— Так что, я тєпєрь отсюда нєвиєздной?
— Однозначно! Пока ти находішься под слєдствієм, тєбя нікто із страни нє випустіт. Тем болєє, что у тєбя нєт паспорта.
— О мати-земле! — схопився я руками за голову.
— Да, ти попал, чувак!
— І что совсєм нєт способа отсюда сбєжать?
— Только нелегально. Услуга стоит двє тисячі фунтов. Я могу помочь, но грошикі впєрьод.
— Да откуда мнє взять такіє дєньжища!?
— Нє знаю, чувак, думай... Кстаті, вот справочка, подтвєрждающая твою лічность. Всєгда носі с собой, — протягнув мені складений учетверо синій папірець.
Про мої пригоди в колективі ніхто не знав. Ми домовилися з Катериною, аби вона піднімала рейвах тільки тоді, коли я наступного дня не з’явлюсь на виставу.
Оскільки в означений час я з’явився у гримерці, то вона наче й не панікувала. Але коли я подав їй знак вийти до коридора, повисла в мене на шиї й розридалася.
— Я так хвилювалася за тебе, так хвилювалася.
— Тихше, заспокойся, моя хороша, все добре..., — гладив я її рукою по волоссю, вже стовідсотково розуміючи, що то знов до мене прийшла любов!
Відразу ж після вистави, посадивши кохану в автобус, я попензлював у бік Роял Сіркус, і вже за сім хвилин натискав кнопку дзвінка біля дверей у пральню «Олд чайна».
Двері мені відкрила руда дівка, що звалася Сарою. Була вдягнута набагато пристойніше, ніж позаминулої ночі і майже без макіяжу.
— Хай! Чи можу я побачити Наташу? — спитався з порога.
— Так, проходь. Вона зараз із клієнтом, але як звільниться, то спуститься вниз.
— Я на вулиці почекаю. Покурю.
Я чекав Наташу півгодини, а коли вона вийшла на вулицю, запропонував прогулятися в сусідній цілодобовий «Бургер Кінг». Замовивши по стейкхаус-меню з колою, ми всілися за дальній столик, де я переповів їй події останньої доби. Насамкінець спитав поради щодо пропозиції Станіслава втекти з країни за дві тисячі фунтів.
— Це підстава, чувак! Тебе реально провокують, аби ти утнув лажу. Подібна послуга коштує не менше ніж десятка, якщо в тебе є кримінальне обтяження. Я вже дізнавалася. І затям, якщо тебе спіймають на спробі незаконно перетнути кордон, то це точно буде капець. Посадять, як два пальці об асфальт. У місцевому правосудді існує презумпція невинності. Їм ще треба довести твою провину з отруйною горілкою, а це не так легко. Натомість за незаконну торгівлю тобі максимум загрожує депортація. Здається, просто беруть на понт, аби ти вляпався у справжню халепу. Це номер мого пейджера, — повія вирвала з блокнота листок жовтуватого аркуша. — Знаєш, як ним користуватися?
— Понятія нє імєю.
— Вот село нєасфальтірованноє! Набіраєш спєрва с обичного тєлєфона номер оператора, потом, когда на том конце поднімут трубку, називаєш номер абонента, а потом надіктовиваєш сообщєніє до двєнадцаті слов, котороє прідьот мне вот на ету штуку.
Вона поклала на стіл невеликий пластиковий прямокутничок із заокругленими кутами і рідкокристалічним екраном.
Нагода скористатися цим чарівним засобом зв’язку трапилася наступного дня.
«Треба зустрітися. Можу після вистави, як і позавчора», — продиктував повідомлення тітці в рурці, яка зрозуміла мене тільки з третього разу, бо я якось неправильно формулював фразу англійською, перестрибуючи з презент контініус на паст індефініт.
Сьогодні я вперше в житті був на справжньому кримінальному допиті, де з дозволу адвоката підписав декілька офіційних протоколів. Слідчий у подробицях розпитував про те, як я доправив горілку до Шотландії, коли і кому її продавав, скільки за те брав грошей, чи бачив, як хтось куштував мій товар, чи куштував його сам.
— Да у мєня єщьо дома двє бутилкі «Украінской с перцем» стоіт за шторой на обратную дорогу. Могу в слєдующій раз єму на пробу прінєсті, — усміхнувся до адвоката, що явно не оцінив мого гумору, але дорогою додому потайки поцікавився:
— Ну, что ти рєшил по поводу нєлєгалочкі через граніцу?