«24 І народи ходитимуть у світлі його, а земні царі принесуть свою славу до нього. 25 А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде. 26 І принесуть до нього славу й честь народів, 27 І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця.»
При читанні цього тексту виникає враження, що йдеться не про земне життя, а про небесне — отой, другий план буття; надто багато тут ідеального. Але перші рядки глави 21 свідчать, що мова йде все-таки про земний світ: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога…» «10 І заніс (ангел) мене духом на гору велику й високу і місто велике мені показав, — святий Єрусалим, що сходив із неба від Бога.» Тобто віра сходила, справді, з неба. А з неба вона може сходити тільки в один світ (вимір) — земний. Отже мова йде про земний осередок небесної віри. Таким осередком для католиків є Ватікан.
Для православного світу, який налічує 120 млн. людей ним стане, мабуть, місто, яке знаходиться за 2269 км. від Сіонського пагорба, близько п’ятдесятого градуса Північної Широти. Скоріше за все це буде Київ, де у першому столітті нової ери запалив вогник християнства апостол Андрій (Андрій Первозваний). За проповіді християнства його було страчено у грецькому місті Патра: апостола розіп’яли на Х-подібному хресті. Через дев’ятсот з лишком років після страти Андрія православна віра стала державною релігією Київської Русі.Пізніше андріївський хрест став одним із державних символів Російської імперії.
13. «І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. 2 Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій…» (гл. 22).
Тут ідеться про «місце виходу» сутностей, які населятимуть Новий Єрусалим. Оскільки вжите слово «ріка», то мовиться про конкретний народ. Вода, ясна мов кришталь, себто прозора, очищена. Отже народ цей буде очищений від минулих гріхів. Очищається ж народ, як і людина, тривалими стражданнями.
У вислові «Посеред його вулиці…» слово «його» написане з малої літери. Отже св. Іван мав на увазі не Бога чи Агнця, а народ чи місто «…І по цей бік і по той бік ріки — дерево життя…» Іншими словами: «обабіч потоку очищених сутностей — земні люди, що зачинають, виношують і народжують дітей, у які втілюються сутності з «потоку». «…Що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій…» Ідеться про все ті ж дванадцять колін Ізраїля, а саме про дванадцять типів людей, народжених під різними знаками Зодіаку, і дванадцять імен, що їм відповідають.
«А листя дерев — на вздоровлення народів.» Якщо під словом «плоди» вгадуються новонароджені люди, то значення слова «листя» не зрозуміле. Можливо, це той нематеріальний світ духів, в оточенні якого живе земна людина. В апокаліптичні часи цей світ був заселений темними. Оскільки вжите слово «народів», тобто людей планети, то є підстави думати, що це, справді, духи, які підживлюватимуть енергетику сутностей, а не потворитимуть її, як це було в недалекому минулому.
«3 І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому. 4 І побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах.»
Прокляття, як і бажання завдавати лихо іншому, з’являється у людини, враженої сатанинством, а саме — в часи активного Орба, тобто тоді, коли тінь від нього на земний світ була найгустішою.
Слово «раби» тут ужите не в значенні «невільники», а в значенні «свідомі виконавці».
«І побачать лице Його…» Оскільки лице Бога побачити нікому не дано, то йдеться про лице Христа. Отже, з Новим Єрусалимом у земний світ прийде й Месія. «А ймення Його — на їхніх чолах..» Чоло, точніше середина чола, є енергетичним центром свідомості. Тобто в свідомості людей — громадян Нового Єрусалима буде віра і символ Христа. Цю ж метафору («на їхніх чолах») Іван Богослов уживав, коли казав про людей, які прийняли образ звірини на свої чола.
«І ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки.»
Щоб збагнути смисл цього стиха, треба знову згадати слова Нострадамуса: «…і передуватиме тому (утворенню імперії антихриста) затемнення Сонця, найтемніше і найнепроглядніше від часу сотворіння світу і до смерті і страти Ісуса Христа аж до нашого часу…» (Тобто до 1556 р.). Ідеться про період, коли астральна аура — Орб перебувала найближче до землі і водночас була найактивнішою. Згідно з окультним ученням, світлі сутності приходять у земний світ від Сонця. В часи, наближені до 1881-го року, прихід їх блокувався й потворився Темним сателітом. У той час, справді, потрібні були «світло світильника» і «світло сонця», тобто духовно чисті люди, які у мороці сатанинства стали б світильниками істини й гуманізму. Зокрема, для українського народу таким світильником став Тарас Шевченко.
І ще одне: «до смерті і страти Ісуса Христа.» Чому Нострадамус згадав цю подію в тексті, де йдеться про «затемнення Сонця»? Тому, що то було століття також найбільшої активності Орба (див. розділ «Темний сателіт (Орб)», Графік 3). Тобто тоді також було «затемнення Сонця». А в тогочасній темряві найяскравішим із світильників був Ісус Христос, а також — Іван Предтеча, апостоли та інші люди, які запалили сім свічок віри.
«6 І сказав він (ангел) до мене: «Це вірні й правдиві слова, — а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. 7 Ото, незабаром приходжу.
Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!»
Іншими словами: Бог духів пророчих послав свого ангела, щоб він показав своїм рабам через Івана, що незабаром статися мусить.
Слово «незабаром» ужито тому, що пророцтва св. Івана почали збуватися одразу після їх описання. Вони побудовані так, що таємне ставало явним тільки після того, як подія збулася. Але й тоді не кожному дано було розпізнати в ній передбачення, що справдилося. Так, мені почала відкриватися та частина пророцтв, свідками якої був я, мої батьки, люди попередніх поколінь, що їм довелося пережити довгу ніч червоного сатанинства, а саме з 13-ї глави.
З цього числа — а воно означає слово «смерть» — і починається майбутній літопис справжнього армагедона. Це в 13-й главі наводиться число звірини — 666. Не випадково перша голова звірини Ленін своєму наказу про знищення священиків дав номер 13 666 /2.
Події, які сталися в християнському світі в період від кінця першого—початку другого століття н.е. і до прелюдії
під словом «плоди» вгадуються новонароджені люди, то значення слова «листя» не зрозуміле. Можливо, це той нематеріальний світ духів, в оточенні якого живе земна людина. В апокаліптичні часи цей світ був заселений темними. Оскільки вжите слово «народів», тобто людей планети, то є підстави думати, що це, справді, духи, які підживлюватимуть енергетику сутностей, а не потворитимуть її, як це було в недалекому минулому.
«3 І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому. 4 І побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах.»
Прокляття, як і бажання завдавати лихо іншому, з’являється у людини, враженої сатанинством, а саме — в часи активного Орба, тобто тоді, коли тінь від нього на земний світ була найгустішою.
Слово «раби» тут ужите не в значенні «невільники», а в значенні «свідомі виконавці».
«І побачать лице Його…» Оскільки лице Бога побачити нікому не дано, то йдеться про лице Христа. Отже, з Новим Єрусалимом у земний світ прийде й Месія. «А ймення Його — на їхніх чолах..» Чоло, точніше середина чола, є енергетичним центром свідомості. Тобто в свідомості людей — громадян Нового Єрусалима буде віра і символ Христа. Цю ж метафору («на їхніх чолах») Іван Богослов уживав, коли казав про людей, які прийняли образ звірини на свої чола.
«І ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки.»