Щоб збагнути смисл цього стиха, треба знову згадати слова Нострадамуса: «…і передуватиме тому (утворенню імперії антихриста) затемнення Сонця, найтемніше і найнепроглядніше від часу сотворіння світу і до смерті і страти Ісуса Христа аж до нашого часу…» (Тобто до 1556 р.). Ідеться про період, коли астральна аура — Орб перебувала найближче до землі і водночас була найактивнішою. Згідно з окультним ученням, світлі сутності приходять у земний світ від Сонця. В часи, наближені до 1881-го року, прихід їх блокувався й потворився Темним сателітом. У той час, справді, потрібні були «світло світильника» і «світло сонця», тобто духовно чисті люди, які у мороці сатанинства стали б світильниками істини й гуманізму. Зокрема, для українського народу таким світильником став Тарас Шевченко.
І ще одне: «до смерті і страти Ісуса Христа.» Чому Нострадамус згадав цю подію в тексті, де йдеться про «затемнення Сонця»? Тому, що то було століття також найбільшої активності Орба (див. розділ «Темний сателіт (Орб)», Графік 3). Тобто тоді також було «затемнення Сонця». А в тогочасній темряві найяскравішим із світильників був Ісус Христос, а також — Іван Предтеча, апостоли та інші люди, які запалили сім свічок віри.
«6 І сказав він (ангел) до мене: «Це вірні й правдиві слова, — а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. 7 Ото, незабаром приходжу.
Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!»
Іншими словами: Бог духів пророчих послав свого ангела, щоб він показав своїм рабам через Івана, що незабаром статися мусить.
Слово «незабаром» ужито тому, що пророцтва св. Івана почали збуватися одразу після їх описання. Вони побудовані так, що таємне ставало явним тільки після того, як подія збулася. Але й тоді не кожному дано було розпізнати в ній передбачення, що справдилося. Так, мені почала відкриватися та частина пророцтв, свідками якої був я, мої батьки, люди попередніх поколінь, що їм довелося пережити довгу ніч червоного сатанинства, а саме з 13-ї глави.
З цього числа — а воно означає слово «смерть» — і починається майбутній літопис справжнього армагедона. Це в 13-й главі наводиться число звірини — 666. Не випадково перша голова звірини Ленін своєму наказу про знищення священиків дав номер 13 666 /2.
Події, які сталися в християнському світі в період від кінця першого—початку другого століття н.е. і до прелюдії
випробуванням і, мабуть, становлення віри. 22 в сумі дає чотири, симетрію, хрест, сузір’я у формі хреста, що було знаком посвячених і використовувалося в містеріях стародавнього Єгипту. Символ цей зберегли єсеї. Найвищим ступенем посвяченості у єсеїв був четвертий. Його надавали тільки тому, хто сягнув найвищого пророчого обов’язку. Такий обов’язок узяв на себе Ісус і його затвердили посвяченим четвертого ступеня старійшини єсейської общини. Напевне, існує слово чи значення, що його ховає в собі число 22, яке, будучи «прочитане», дало б точне тлумачення подій, про які йдеться в стихах 11–13 гл. 22-ї. Проте основною складовою того символу мусив би бути хрест. Бо хрест — це обов’язок перед людством, готовність відповідати за гріхи інших. Те, що колись узяв на себе один, буде властиве всім — у більшій чи меншій мірі. Такими будуть люди Нового Єрусалима — віри, яка спуститься з неба до людей, що мешкають за 2269 км від Старого Єрусалима; і почнеться впровадження віри з п’ятдесятого градуса Північної Широти.
«Час бо близький! Неправедний — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!»
Якщо уявити людство, як натовп, який з’являється з туману, рухається в одному напрямку і зрештою зникає в іншому тумані в кінці дороги, то сучасне людство — це останні з тих (кількох поколінь), хто перебуває між двома розливами туману. Людям цим дано чинити все, що чинилося й до них. Але якщо раніше «заплату» отримували там — за межею, то тепер «12 Ото незабаром приходжу і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.» Тобто кожен отримає зароблене у цьому — земному житті.
«14 Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто.»
Йдеться про тих, хто покається, очиститься душею, щоб потрапити в потік живої води, який витікає від Престолу, і зрештою втілитися під якимось із дванадцяти «колін Ізраїля» та опинитися поміж вірних Нового Єрусалима.
«15 А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить і чинить неправду.» Тобто вперше буде проведено роз’єднання (сегрегацію). У «стінах» Нового Єрусалима опиняться світлі сутності, поза ними — темні. Зло не буде знищене у світі, просто воно вже не буде перемішане з добром. Із хаосу виокремляться два основні кольори — білий і чорний. І той, кому важко збагнути що є що у сірій мішанині, отримає чіткі обриси добра і зла.
Слова «ним будуть» виділені в тексті. Чому? Чи не тому, що слово «будуть» характеризує час, тобто чисто людський фактор. У тому вимірі, звідки лине потік сутностей, немає такого поняття. Для людини рухається стрілка годинника, а для сутності потойбіччя — обертається циферблат, а стрілка стоїть на місці.На циферблаті нанесені всі події у земному й неземному світах.
Виділене й слово «ним», займенник слова «місто». Але чому саме, — більш-менш вмотивованого пояснення немає.
«16 Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засвідчити вам це у Церквах. Я корінь і рід Давидів, зоря ясна і досвітня.»
Ісус веде родовід від царя Давида і по материній лінії, і по лінії земного батька Йосипа. Чому «зоря ясна і досвітня»? Тому, що настає кінець ночі. Уже тепер можна розпізнати проблиски того майбутнього дня.
«17 А Дух і невіста говорять: «Прийди!» А хто чує, хай каже: «Прийди!» І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!»
Невіста — дівчина, яка виходить заміж, щоб бути заплідненою і народити. У наведеному тексті — це метафора. Вона означає людність, підготовлену до прийняття оновленої віри (запліднення оновленою вірою). Це ті, хто населяє регіон по обидва боки від 50-го градуса Північної Широти.
Дух, на відміну від душі, — найвища субстанція людської сутності. «Дух» у тексті 17-го стиха це, напевне, загальний дух людності Нового Єрусалима.
«І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!»
Це звернення до тих, хто у потойбіччі. По суті — запрошення опинитися в потоці життя, що випливає від Престолу, та прийти у земний світ.
«Осторога.
18 Свідкую я кожному, хто чув слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на них Бог кари, що написані в книзі оцій. 19 А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.»
Чому така сувора засторога? Тому, що пророцтво своє Ів. Богослов написав мовою «гілок». Навіть зміна одного слова, вже не мовиться про додавання чи віднімання чогось, спотворить підтекст, а відтак унеможливить побачити «корінь», тобто розшифрувати пророцтво, коли настане час. Власне, перетворить чітке описання майбутніх подій на купу незрозумілих висловів. Отже пророцтво не стане пророцтвом.
«…то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.» Людині, яка спотворить «Об’явлення…», буде вкорочено вік і вона опиниться поза мурами Нового Єрусалима — нової віри.
Аналоги
Події
1. Плануючи події в матеріальному світі, Вища Сила бере за аналог приклад минувшини. Це чітко проглядається, якщо порівняти тексти глав 17–19 «Об’явлення…», в яких пророкується загибель Вавілону (нагадаймо, що «Об’явлення…» писалося десь у дев’яностих роках після народження Христа, а держава Вавілон існувала від 16 до 9 століття до нашої ери), з текстами Старого Заповіту книги пророка Єремії (гл.50, 51), яка написана була як пророцтво на зруйнування справжнього Вавілону.