На цьому моменті починається антитотожність.
Зовні біблійний Йосип був дивовижної вроди, Сталін далекий від краси. Син Якова умів пробачати, він пробачив братам навіть те, що вони продали його в рабство. Сталін позбавляв життя за найменший непослух. Навіть близьких йому людей.
Біблійний Йосип отримав владу з рук фараона — помазаника єгипетського бога. Йосип Джугашвілі — від «звірини» — компартії, котра знищила царя — помазаника православного Бога.
Тому Йосипові дана була влада, бо він знав, як запобігти великому голоду в Єгипті. Йосип Сталін навмисне підготував не просто голод, а голодомор, внаслідок якого вигинуло багато мільйонів людей.
Завдяки Цафнату-Панеаху єгипетський народ не зазнав тих втрат, яких міг би зазнати. Наміри Сталіна обійшлися тільки українському народові в сім мільйонів життів.
Щоправда, як відомо з історичних джерел, Йосип Прекрасний зерно не віддавав, а продавав за срібло. Срібло ж у Єгипті було здебільшого у вигляді посуду, який має бактерицидні властивості. Позбувшись такого посуду, мешканці, а це переважно — заможні люди міст — почали хворіти. Спалахнула нечувана епідемія. Людські втрати були величезні.
І ще одне, що поєднує цих двох з однаковим ім’ям Йосип: біографії їх вписані в історію людства навічно.
9. Звертає на себе увагу ще один дивний збіг обставин. У Івана Грозного найвідданішим поплічником був Малюта Скуратов, у Петра І — Олександр Меньшиков, у Сталіна — Георгій Маленков (чи не єдиний з його команди, кому він довіряв). Тобто люди із значенням імені (прізвища) «малий». Факт цей можна витлумачити тотожністю психіки всіх великих тиранів. Володарі типу Грозного, Петра І і Сталіна (а це були три найжорстокіші постаті в російській історії) не терпіли поруч не те щоб людей високого інтелекту, а навіть таких, що були одного з ними рівня.
Саме рефлекс вивищення російських царів над їхнім оточенням згодом спроектувався у вивищення цілого народу над іншим народом. Тому й нарекли українців-русів малоросами, а московитів — великоросами.
На жаль, до українців пристала не тільки кличка, а також її енергетика. Щоб позбутися того — досить усвідомити хоча б значення кореня «мал».
1. Уявлення про те, що назва предмета містить у собі її суть, — одна з основних магічних ідей давнини. Вважається, що назва речі є її мініатюрним двійником. Надто, коли йдеться про людське ім’я. У деяких народів справжнє ім’я дитини знали тільки батьки, для решти дитина жила під різними вуличними назвиськами. Прокляття, кинуте в назвисько, не торкалося справжнього імені, а отже і його носія.
Про те, що назва речі містить у собі саму річ, знали і ті, хто писав біблійні тексти.
Та з часом предмети — живі й неживі стали називатися своїми іменами. Ім’я стало відповідником змісту. За іменем, надто якщо це архетип, можна побачити вдачу, характер і зрештою розгледіти майбутнє носія імені.
Одним з найпотужніших імен людства є Іван. Через те воно донедавна було найпоширенішим. Так, до 1917 р. кожен четвертий селянин в Російській імперії носив це ім’я. Багато Іванів було й поміж видатних людей. Згадаймо хоча б Івана Предтечу. В історії України також немало Іванів, наприклад гетьмани Виговський і Мазепа, письменники Котляревський і Франко.
Іван — людина надзвичайно широкої вдачі. Він ладен обійняти весь світ, а різниця між Іванами тільки в тому, що один пригортає до себе світ у пориванні духовної чуйності й любові, інший — з метою заволодіти. Але обох об’єднує глибоке сприйняття світу.
Це староєврейське ім’я, воно означає «дар Божий».
Поміж інших імен Іван є цільним психотипом, безвідносно до того, яку роль йому відведено Вищою Силою. Це персонаж людської драми, який не змінює свого амплуа ні коли грає статиста, ні коли — головну роль. Психотип Івана роздвоюється тільки тоді, коли на сцені з’являється видатний герой і такої ж потужності анти-герой. Але енергетика імені, повнота виконання історичного завдання, риси характеру залишаються сталими, в яку б історичну епоху не діяв і яку б протилежну за значенням роль не виконував чоловік з іменем Іван.
2. Людину, що своїми пророцтвами ось уже 1900 років тримає в напрузі все людство, батьки також назвали Іваном (Іоанном). Титули «апостол», «святий», «Богослов» пристали до цього імені вже потім.
Походив Іван із простої заможньої родини рибалок, що рибалили на Генисаретському озері. Він, його брат Іаков — сини Заведея і Симон (Петро) та Андрій — сини Іони (також рибалки) склали ядро апостолів.
Описання, що збереглося з тих далеких часів, свідчить, що Іван був від природи замкненим і глибоким, та водночас наділеним кипучим ентузіазмом. Ісус називав його «сином грому». З вигляду він був сумним і замріяним, зосередженим у собі, але здатним на страшні вибухи і на такі глибини ніжності до людей, яких жоден із близьких, окрім Ісуса, навіть не підозрював у ньому. З усіх тільки він — Іван мовчазний споглядач, зміг осягнути всю глибину думки Ісуса. Йому й судилося стати євангелістом Божої свідомості, езотеричним апостолом.
Не випадково Ісус вибрав апостолів не серед пророчого племені єсеїв — він хотів укорінити свою віру в самому серці народу. І не помилився. Надто щодо Івана — і в людському, і в ідейному плані. Уже будучи на хресті, він указав поглядом Діві Марії — матері своїй на Івана і сказав: «Жінко! це син твій». А затим звернувся до учня свого: «Це мати твоя.» І з того часу Іван узяв матір Учителя і її синів до себе. Відтоді, аж до смерті, Богородиця жила в Гетсиманії в оселі Івана. Там вона й померла через п’ятнадцять років після страти сина, у 48-му р. н.е. Там, у Гетсиманії, її й поховали.
3. Основною людською прикметою цього Івана була велика любов до людей. Чи він з нею вродився, а чи в ньому її пробудив Ісус, хтозна. Але саме цією рисою визначалися всі вчинки й дії упродовж усього життя. Не будь цієї «речі в собі», цієї глухої для ворожого ока посудини, в якій ховалося світло неймовірної сили, ще невідомо чи стало б християнство світовою вірою. Мабуть, саме замкненість, потайливість уберегли Івана від лихої долі решти апостолів (їх усіх стратили у найжорстокіший спосіб). Він відбувся тільки засланням на срібний рудник на острові Патмос, куди Доміціан заслав його за свідчення про Ісуса Христа.
Там, в один із недільних днів Іван був у дусі і в цьому надприродному стані до нього з’явився Учитель і повелів описати побачене тайнозором для семи Малоазійських церков. Він відкрив Іванові майбутню долю християнської віри у різних символічних образах. Це було зроблено з метою утішити віруючих у розпал їх переслідування, та розвіяти побоювання щодо майбутнього віри, на яку зусібіч ополчилися і язичники, і лжевчителі, і римська влада.
То були пророцтва, які живили надією на майбутнє посвячених різних поколінь, невидиме для простого віруючого джерело знань про змагання двох сил — змія, прадавнього спокусника, з Месією, Спасителем.
4. Анти-Іван, який прийшов у земний світ 1530 року, в північному краї, був наділений всіма прикметами Івана. Він відчував потужний потяг до духовності. Музичні твори, які він написав, ще й зараз, трапляється, виконують у концертних залах Москви. Його вірші також не можна назвати невдалими. В радянських енциклопедіях про нього пишуть як про «видатного публіциста». І ці якості були, мабуть, не результатом виховання, а то був стан душі. З дитини, народженої у родині правителя держави, охоче виховали б військового стратега чи політичного діяча. А тут — поет, публіцист, композитор; Біблію знав напам’ять. Так і хочеться сказати: «людина, яка ладна пригорнути до себе увесь світ.» І почав пригортати. Досягши повноліття і ставши першим царем князівства Московського, уже на двадцять другому році життя завоював Казанське ханство, а у двадцять шість років — Астраханське. Десь у цей же час данниками його стають хан Сибірський Едигей і хан Ногайської орди Ізмаїл. Васалами визнали себе кабардинські і черкеські князі. Розпочалося приєднання Західного Сибіру. Це, справді, була людина широкої вдачі.