№ 6. Сун. Суд
Очікування корисне. Воно може і має бути наповнене самоконтролем. Певна річ, це тимчасовий відхід від зовнішнього світу та занурення у себе. Така розбіжність зовнішнього та внутрішнього показана навіть у символіці гексаграми. Тут нагорі, в зовнішньому — небо (творчість), а внизу, всередині — вода (небезпека). Сутність неба — в його прагненні підійматися, так само, як сутність води — в її прагненні текти вниз. Між ними — конфлікт, позивання, тобто суд. Але вода віддзеркалює в собі творче небо, вона пронизана його силами. Це показано і в триграмі води, де світлова риска занурена в середину двох тіньових рисок. Пильне збереження у внутрішньому цієї віддзеркаленої суті неба призводить до гармонійного єднання з ним. Але будь-яке надмірне доведення справи до краю тут згубне, бо проявиться до кінця сутність води, яка тяжіє вниз і віддаляє від неба. Натомість, якщо не піддаватися її тяжінню, а дивитися на небо як на вищий людський ідеал творчості, якщо побачитися з великою людиною, то буде добробут, і навпаки: його не буде, якщо кинутися самостійно в потік життя. На шляху пізнання речей тут так само. Має бути вимовлене міркування про співвідношення вже відомого та знову набутого досвіду. Такий суд має не тільки негативний бік осуду, але (чи не більшою мірою) і позитивний бік міркування про помилки і звільнення від них. Тим більше, що в такій сфері це суд людини над собою — суд кращого, що є в людині, над її помилками та хибами, суд творчості над пасивною відсталістю та подолання її. Це все конденсоване в тексті: «Суд. Власникові правди — перешкода. Пильність і врівноваженість — на щастя. Крайнощі — до жалю. Сприятливо побачитися з великою людиною. Несприятливий брід через велику ріку».
Усе погане на початку свого виникнення ще не має достатньо великої сили опору, щоб вважати його непереборним. На першому місці суду його символізує слабка риска, м’який характер якої вказує на легку можливість подолання зла, тобто того, що тут підлягає осуду. Найбільше з приводу нього можуть виникнути незначні чутки та дебати, але справу все ж вдасться виправити хоча б одним своєчасним каяттям. У тексті читаємо: «Слабка риска — на початку. Не вічне те, про що йде мова. З’являться невеликі чутки. Врешті-решт — щастя».
Не здолавши зла вчасно, на наступному щаблі ми даємо йому можливість зміцніти настільки, що воно вже пануватиме. Воно підганяє нас і спонукає до суду, але цей суд не буде для нас корисним, може бути лише осуд. Позиваючись, ми самі на себе накликаємо біду. Тут краще відмовитися від суду і хоча б із півдороги повернутися та заховатися у себе вдома; краще повернути навіть незначні свої володіння, ніж у суді гнатися за чимось більшим. Так і в пізнанні в аналогічних умовах буває краще повернутися до незначного, але цілком освоєного досвіду, ніж, збившись із слушного шляху, прагнути до набуття все нових і нових знань, які залишаються цілком зовнішніми та не придатними до освоєння. Припустившись помилки, необхідно відмовитися від того, щоб вимовити остаточне міркування. Треба повернутися до початкової точки та виправити помилку, і лише після цього рухатися далі. У тексті це втілено в такій пораді: «Сильна риска — на другому місці. Той, хто не здолав себе, [йде на] суд. Нехай він повернеться і сховається в своїй оселі з трьохсот дворів. Тоді не буде біди, [викликаної ним самим]».
Неможливість руху зсередини назовні вже в самій гексаграмі вказана чітко: в зовнішньому домінує творча сила, проти якої не може встояти внутрішній світ, що опинився в стані небезпеки. Над останнім тут чиниться суд. Ця неможливість руху вперед у момент кризи (третя позиція) виступає особливо чітко, бо ця позиція — момент переходу від внутрішнього до зовнішнього. Звісно, будь-яка відмова від нових знань, від руху вперед, будь-яке стійке перебування на місці — жахливе, але тут воно лише в змозі привести до щасливого кінця. Тут людина не може діяти самостійно заради нових досягнень. Лише досягнуте у давнину може тут підтримати людину. Але справжній вождь людства є і найдосконалішим носієм того, що вже було досягнуте. Тому, ідучи за ним, ще можливо діяти, однак навіть за таких дій нічого не досягти задля себе. Людина тут подібна на виткі рослини, які за підтримки високого та міцного дерева можуть піднятися на велику висоту. Так само і в пізнанні: в момент кризи ставлення суб’єкта до об’єкта суб’єкт не в змозі виробити методологію пізнання ad hoc і змушений користуватися раніше виробленою методологією. (Не варто, однак, випустити з уваги те, що цей постулат є лише окремим випадком і зовсім не показує загальних гносеологічних поглядів нашої пам’ятки. Тут мається на увазі лише конкретна можливість, характерна для цієї ситуації в процесі пізнання. — Ю. Щ.) У тексті це зашифровано в такі слова: «Слабка риска — на третьому місці. Годуйся досягнутим у давнину. Стійкість жахлива, але врешті-решт буде щастя. Можливо, ідучи за вождем, і будеш діяти, але нічого не вдієш [сам]».