Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишається кризою, бо тут уперше відбувається реальний перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з навколишнім середовищем, в якому вона має проявитися. Це не може бути позбавлене труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі будь-якої творчості, звучать перші слова тексту, зрозумілі і без коментарів. Але стійкість самої сили творчості дає тут можливість здолати труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут настільки органічно притаманна їй, що виявляється зайвим турбуватися про неї, бо нестачі в силах, що живлять її, не буде. У цьому сенсі й розуміється текст: «Сильна риска — на третьому місці. Немає гладі [яка залишилася б] без вибоїн; немає догляду без повернення. Якщо в труднощах будеш стійким, то осуду не буде. Не журися про свою правду: в їжі буде добробут».
Ми бачили, що в цій гексаграмі виступають у взаємному русі назустріч сила світла і сила темряви. Останній притаманне прагнення вниз. Тут, на четвертій позиції, починає вперше діяти сила темряви. Тому тут особливо виражається її стрімкий політ униз. Сутність виконання — абсолютно податлива та пластична матерія прагне втілити творчий імпульс, що підіймається знизу. Тільки спільно з ним може діяти сила темряви. Сама по собі вона не насичена дійсністю, вона «не багата». Але якщо діяльність творчості не зустрічає жодних перешкод і всі її сили можуть діяти спільно, починаючи з першого імпульсу (як це показано в тексті першої риски цієї гексаграми), то і сила темряви тут не затримається нічим у своєму прагненні до творчої силі світу. «Сусіди» сили, що діє на цій позиції (такі ж сили темряви на двох горішніх позиціях), цілком узгоджені з нею. Тому і тут, як і на першій позиції, не потрібне жодне попередження, наприклад, про необхідність щирих взаємин із оточуючими. Вони тут охоплені тим же прагненням, і правдивість стосунків тут зрозуміла сама собою. Завдяки цьому тут можлива настільки повна перемога над протиборчими силами, що вони, будучи тут підпорядковані повній гармонії досягнутого раніше і набутого в сьогоденні, із супротивника перетворюються в союзника. Подоланий опір стає рушійною силою. Тут мається на увазі той момент у процесі пізнання, коли знання, накопичене раніше, перетворюється з суми ідей, відмінних від змісту нового пізнання, в суму ідей, включених із ним в єдину систему, і тому підтримують його. Необхідно зробити застереження, що таке розуміння тексту властиве лише коментаторам обраної нами приватної критичної школи (особливо Вань І і Дяо Бао. Такі стовпи офіційної ортодоксії, як Чен І-чуань і Чжу Сі, розуміють це місце зовсім інакше, ділячи фрази тексту іншими знаками пунктуації, розставленими в інших місцях. Але, як справедливо вказав уже Дяо Бао, обидва вони припускаються грубої філологічної помилки, не враховуючи найдавніший коментар «Сяо сян-чжуан»). Усі ці думки передані в тексті так: «Слабка риска — на четвертому місці. Стрімко летять униз не багаті, [але всі вони] через свою близькість не [потребують] попередження про правдивість».
Уже на попередньому щаблі сила цієї ситуації розквіту позначається в тому, що всі гальмуючі впливи можуть бути втілені в доброчинні. На цій позиції це досягає ще більшої інтенсивності завдяки тим якостям, які символізовані тут. Це, по-перше, ознака податливості, відсутність відсталості (слабка риска) у того, хто займає (п’яту) позицію зовнішньої, виявленої (горішня триграма) кульмінації. По-друге, це ознака взаєморозуміння вищих і нижчих (показана у відповідності). Такими якостями характеризується, наприклад, правитель, котрий не відривається від керованих ним підданих, а, навпаки, набирає чинності в найтіснішому спілкуванні, що ріднить із ними. Це показано в легенді про царя І, який віддав доньок заміж за своїх підданих, котрим вони як дружини мали коритися, незважаючи на своє походження. Як би не було піднесене знову набуте пізнання, якими не були б глибокі омани в раніше накопиченому досвіді, тут між ними відбувається така гармонізація, що помилки вже не мають негативної дії, і сама їхня помилковість може бути використана для позитивного досвіду, позаяк тут повністю пізнана їхня помилковість. Таке можливе лише при остаточній неупередженості суб’єкта. У тексті подано такі образи: «Слабка риска — на п’ятому місці. Цар І видав заміж своїх доньок і таким чином благословив [їх] на початкове щастя».