На цій останній позиції закінчується ситуація занепаду. Вся попередня діяльність була спрямована до його ліквідації. Ось чому настає момент, коли процес занепаду мав бути не тільки призупинений, як на попередньому щаблі, але і скинутий. Однак навіть тут він дає про себе знати з усіма властивими йому рисками, з його заміною істини «майже істиною» тощо, тому завчасу і ця позиція характеризується занепадом. Але все ж справа йде так лише спочатку. Після цього настає радість подолання занепаду. Ця радість провадить до ситуації, яка характеризується колективністю роботи. Так, закінчення процесу занепаду викладене такими словами: «Сильна риска — нагорі. Скинутий занепад. Спочатку занепад, а потім радість».
№ 13. Тун-жень. Однодумці (родичі)
Процес особистого розвитку закінчився на попередній гексаграмі. Він призвів не лише до занепаду, а й до подолання цього занепаду. Яких би висот не досяг розквіт попереднього процесу, тут, після занепаду, доводиться починати підйом спочатку. Але цього разу це робиться вже спільно з іншими. Для таких спільних дій необхідно, щоб ці люди мали тотожні позиції і тотожну цілеспрямованість. Так настає час для дій однодумців. Вони всі починають із зовсім необробленого ґрунту, в «пустці», на якій саме і може початися їхній подальший розвиток. У разі такої спільної діяльності він може передбачати великі та небезпечні дії, переходити вбрід через велику річку, але для таких серйозних дій потрібна стійкість, сповнена благородства, стійкість шляхетного чоловіка. Може виникнути запитання, чому тут процес має початися із зовсім необробленого, сирого ґрунту, покинутого всіма. На це відповідає коментатор Су Мей-Шань: «Пустка — це земля, якої ніхто не домагається. Якщо я стою на такій землі, то всі, хто підуть за мною, справді будуть зі мною єдині, бо без такого реального об’єднання хіба ж вони могли б піти за мною у пустку?» Символічно, образно це єднання показано вже і в самій гексаграмі, де горішня триграма символізує небо, а нижня — сонце (світ). Образ світу, побудований на пізнанні, хоча і віддзеркалює його правильно, але ніколи не показує з цілком вичерпною повнотою. Тому під терміном «світ» зазвичай мають на увазі лише пізнаний світ; на цей же щабель, на якому починається нова пізнавальна хвиля, безумовно, потрібно виходити з чистою даниною, що містить у собі як пізнане, так і ще не пізнане. Останнім такою мірою, що його присутність здатна змінити звичні обриси світу, бо це початок нового пізнавального процесу. Так рівновагу образу світу порушено настільки, що не встановлені ще жодні межі, що розділяють об’єкти, і все пізнається заново в контекстах нових оточень. Ця необхідність пройти через весь світ знову символізується в образі броду через велику ріку. Але цього разу людина проходить весь цей шлях вже не сама, а зі своїми однодумцями. Тому, хоча і залишається необхідною її особиста стійкість, проте їй ще необхідне й інше: вміння діяти не з особистих міркувань, хоча і не без них, але, головне, в ритмічній співзвучності з іншими. У точному і короткому формулюванні це повідомляє коментатор Вань І: «Людина, бажаючи пізнати суть елемента одностайності, має скористатися силою нового акту пізнання та знання, набутого раніше. Але особливо їй не можна домагатися цього з пристрасністю, проте й залишаючись байдужим, вона нічого не знайде. Як кажуть, коли ритмічно спливе час, то й ідея сама собою проявиться. У цій душевній роботі найважливіша заповідь — це не забувати і не допомагати». Такі думки є в коментаторській літературі з приводу тексту: «Однодумці опинилися у пустці. Розвиток. Сприятливий брід через велику ріку. Сприятлива стійкість великої людини».