Усе, що діє позитивно, в перерозвитку виявляється поганим. Неупередженість, така необхідна для досягнення одностайності, тут, коли мета вже досягнута, виявляється байдужістю. Процес перебуває вже не в центрі уваги, а на околиці. Тому не буде ні каяття, ні якоїсь іншої емоції. Але в байдужості визначається антитеза цієї ситуації: залишені. Су Мей-Шань із цього приводу пише: «Немає того, до чого тяжієш в єднанні, тому немає і каяття. Ніхто не стоїть поруч, тому і прагнення ще не досяжне». Можна було б тут чекати каяття. Однак байдужість знімає його, але це зрозуміло само собою, тому текст прямо вказує на відсутність каяття: «Сильна риска — нагорі. Однодумці — на околиці. Каяття не буде».
№ 14. Да-ю. Володіння великим
Після ліквідації занепаду та спільної дії однодумців все опиняється в їхніх руках. Вони спільно володіють великим. Тому жодні перешкоди на їхньому шляху розвитку неможливі, і розвиток іде так, як він спочатку був задуманий. Це показано і в символіці гексаграми, де п’ята слабка риска є центром тяжіння всіх інших характеристик. Вона володіє ними всіма. Це й є володіння великим, тобто всіма елементами світла. Вони діють всі спільно, тому, як і в попередній ситуації, сумісність дії тут особливо підкреслюється. Тут же йдеться лише про те, що в цій ситуації, незважаючи на її сприятливість, все ж необхідна повна активність. Тільки тоді в конкретних умовах окремих позицій може відбуватися те, про що каже основний текст гексаграми: «Володіння великим. Початковий розвиток».
Володіння у багатьох викликає побоювання того, що це вимагатиме дуже великих і різнобічних зв’язків, між якими можуть виявитися і зв’язки з тим, що завдає шкоди. Певна річ, така відсутність спілкування зі шкідливим не заслуговує осуду, але повна бездоганність і на майбутнє досяжна лише в тому випадку, якщо встановити перешкоди навіть самій можливості спілкування зі шкідливим. Здійснення залежить від розвитку того, кого це стосується. На перших щаблях встановлення таких перешкод зводиться до системи заборон. Але вони відпадають стосовно до того, хто досяг ідеальної чистоти. Шкідливий вплив на нього не може спричинитися, навіть якщо він спілкується з найнижчим і перерозвиненим. Ці впливи обмежені вже в силу його чистоти. Однак текст беззаперечно каже про це: «Сильна риска — на початку. Відсутність зв’язків зі шкідливим — не осуд. Встанови їм труднощі, тоді осуду не буде».
У внутрішньому апогеї володіння великими досягненнями на перший план виступає можливість найширшого засвоєння матеріалу, що сприймається. Символічно це виражається в правильній відповідності внутрішнього (друга риска) і зовнішнього (п’ята риска). Цим визначається і можливість експансії дії. Звісно, це не дається автоматично, а вимагає досягнення певної культури свідомості для недостатньо розвиненої людини так само, як для людини, котра просунулася в своєму розвитку вперед, необхідна діяльність, спрямована на добро іншим людям. Тільки при цьому можна досягти того, що показано в такому образі тексту: «Сильна риска — на другому місці. Велика колісниця — для того, щоб її завантажити. Їй є куди вирушити. Осуду не буде».
Спільність дій, про які йшлося у вступі, тут дуже потрібна. Символом такого узагальнення багатьох людей у Стародавньому Китаї мислився князь. Навіть саме слово «князь» (гун) зберегло не менш часте значення «загальний». Тільки за наявності цієї ознаки можливий тут рух угору. Але при такому сходженні людина недостатньо розвинена, етично нікчемна, може через радощі й егоїстичну насолоду підйомом відхилитися від призначеної мети. У цьому позначається становище кризи, помітне навіть у настільки сприятливій ситуації. Тільки повністю досконала людина може тут не загинути від цієї радості, що насувається на нього. Для пересічної людини тут потрібне особливе тренування розуму, яке не під силу етично відсталій людині. У цьому сенсі доводиться розуміти слова тексту: «Сильна риска — на третьому місці. Князю треба проникнути до Сина Неба. Для незначних людей це неможливо».
Якщо третя позиція, зазвичай, висловлює кризу переходу від внутрішнього до зовнішнього, то четверта позиція висловлює вже занурення під зовнішнє, в інше. З цим необхідно пов’язувати такий собі настрій самозречення, який можна побачити при уважному вивченні всіх текстів четвертої позиції. Це досягається лише герменевтично, а не з коментаторської літератури. Однак і найкращі коментатори неясно усвідомлювали цю закономірність тексту і своєю мовою відповідно висловлювали її. Найповніше описання цієї гексаграми є у Вань І, одного з найвдумливіших тлумачів. Загалом, розмежовуючи можливість застосувати цю гексаграму до людини, котра лише починає свій шлях пізнання, і до людини, котра досягла на цьому шляху досконалості, незважаючи на їхню відмінність, він по-різному каже про одне: про ті ідеали, які в історії буддійської філософії вилилося в основному у вчення махаяна — в мотиві самовіддачі в ім’я інших. Це протиставляється езоповому розвитку школи шраваків і пратьєкабудд. Є версія, що і ці школи призводять до пізнання істини, але лише через самозречення можливо піднятися до справжнього її пізнання. Ця думка нашого коментатора нагадує формулу Ґете: «Das Was bedenke, mehr bedenke Wie». У ситуації володіння великим, певна річ, можливо досягти пишності в особистому володінні, але на позиції самозречення необхідно відмовитися від особистого володіння заради спільності володіння. Тільки тут досяжна бездоганність, про яку йдеться в тексті, й ясність, якою вона парафразується в четвертому шарі. У тексті читаємо: «Сильна риска — на четвертому місці. Заперечуй свою пишність. Осуду не буде».