«Надвечір небо чисте-чисте…»
Надвечір небо чисте-чисте…
Невже і справді вже тепло?
Зірки у небі – як намисто,
Бо хмар неначе й не було.
І вітер вщух. Чи десь дрімає?
Чи весна його пригорта?
Карпатська ніч вже підступає,
Спокійна, втішена, свята.
«Сонечко за гори знов сідає…»
Сонечко за гори знов сідає,
І міняє небо колір свій…
Небосхил багряно так палає,
Хоча щойно був ще голубий.
Сутінки стікають з полонини
З стрімкістю старезного коня…
Затихає в лісі спів пташиний,
Чутий упродовж усього дня.
Морок швидко поглина долину,
Ніч наступить скоро вже – за мить.
Все змовкає. Тільки без зупину
Потічок у сутінках дзвенить.
Що співає він там проти ночі?
Пісня його вічна про кого?
Він співа про почуття дівочі,
Що чека коханого свого.
І всю ніч він буде так співати,
Бо в весняну пору не до сну,
Щоб колись, хто любить, міг згадати
Дивовижну ніч цю весняну.
«Ніч світла і якась казкова…»
Ніч світла і якась казкова…
Хоча й не світять ліхтарі,
Та місяця великий човен
Пливе по небу угорі.
Серед зіркового намиста
Шукає нові береги
І заливає сяйвом чистим
Все, наче повінь, навкруги.
Далеко він від цього світу,
Тому й не може зрозуміть,
Як можуть люди в ньому жити
І так страшенно не любить.
«Сумують нині буки і ялиці…»
Сумують нині буки і ялиці,
Бо сніг прийшов сьогодні і в Карпати.
А сніг є сніг, і, власне, без різниці,
Чи він дрібненький йде, а чи лапатий.
Й похмуре небо зависа низенько,
Й вершини гір геть хмарами повито.
Здається, знову десь зима близенько,
Й стає від цього якось сумовито.
«Іще дрімають сутінки в долині…»
Іще дрімають сутінки в долині,
Та за горами сонечко встає,
Й в високе небо, як і вчора, синє,
Своє проміння золотаве ллє.
Густе повітря чисте і прозоре.
Здається, що потічок струменить.
Лісів, ще голих, безкінечне море
Пташиним співом зранечку дзвенить.
Тутешній день, спокійний і неспішний,
Ясним промінням в вікна загляда.
Хай буде він для нас усіх успішним
Й солодким, як з карпатських рік вода!
«Карпатська ніч по-справжньому весняна…»
Карпатська ніч по-справжньому весняна…
Щось за вікном шепоче потічок.
Між темних схилів жовті каравани
Пливуть у даль численних зірочок.
Тут справжнє все, яскраве, чисте, миле.
В бруньках духмяних вже кипить життя…
І світ здається мирним, світлим, щирим,
І розпинають душу почуття.
«Весна немов на гойдалці…»
Весна немов на гойдалці
Літа туди-сюди.
То нас теплом порадує,
То знову холоди.
То сонцем в очі бризкає,
То хмарок нажене,
Та, сподіваюсь, гойдалка
Ця скоро вже мине.
І скоро вже ранесенько
Плесне в вікно блакить,
І день новий піднесено
Піснями задзвенить.
«Хмурое небо, хмурое…»
Хмурое небо, хмурое,
Но без дождя пока…
Серая нынче улица,
Серые облака.
Но на газонах просится
К солнцу травинок пух,
А над землею носится
Терпкий весенний дух.