Ну зовсім не стійка погода!
А нам так хочеться тепла.
Хай хоч би на свята природа
До нас прихильною була.
«Все. День возвышенно-напыщенный сошел почти совсем на нет…»
Все. День возвышенно-напыщенный сошел почти совсем на нет.
И с днем контрастен ненасыщенный настольной лампы мягкий свет.
В тиши полуночной чувствительной я подгоняю этот миг,
Такой волшебный и волнительный, знакомства с «кучей» новых книг.
Они приятно пахнут краскою, их тайна для меня нова…
Надеюсь я, что станут сказкою в них размещенные слова.
Вот, познакомиться с сюжетами пришла счастливая пора,
И наслаждаться их секретами, возможно, буду до утра.
«В дворах и узких переулках…»
В дворах и узких переулках
Весна с утра уже гуляет
И в тишине рассветной гулкой
Деревья в листья одевает.
Она их венчиком взбивает
До радостной зеленой пены,
Цветеньем белым заправляя
Коктейль изысканный весенний.
«Дождь поутру со снегом…»
Дождь поутру со снегом,
Хоть, вроде бы, весна…
Между землей и небом
Зависла пелена.
В пальто и под зонтами
Скукожился народ.
Весна сегодня с нами
Плывет, а не идет.
Этот апрель-проказник
Так шутит каждый год —
Нас холодом подразнит
И вновь к теплу придет…
«И у каминного огня…»
И у каминного огня,
Дождю за окнами внимая,
Снимаю я усталость дня
Холодного, так как для мая.
А дождь без умолку шумит.
Как осенью… Похоже очень.
Давно уже вокруг все спит.
И вам, друзья, спокойной ночи.
«Про щось своє дощ поночі шепоче…»
Про щось своє дощ поночі шепоче
І не змовкає навіть ні на мить.
В квітневій тиші дощової ночі
Дрімає місто, але ще не спить.
Хоча згасають вікна вже поволі,
Та досить рясно ще горять вогні.
За кожним з них своя окрема доля,
Своя душа у кожному вікні.
Їх полічити, мабуть, неможливо.
Та і навіщо їх би я лічив…
Лиш побажати хочу вам щасливих,
Весняних, світлих і солодких снів.
«Скажіть-но, друзі, чи таке бувало…»
Скажіть-но, друзі, чи таке бувало?
Бо я скажу: «Такого не було,
Щоб в середині квітня так буяло,
Так пишно зеленіло все й цвіло».
Колись в селі чекали Миколая,
Щоб розпочати справжній вже посів.
І в травні ще морозило, я знаю,
Бо в ті часи я був уже, я жив.
Лиш на початку травня ще несміло
Колись листочки виглядали в світ.
Життя природу, як і нас, змінило —
Чимало з тих часів минуло літ.
Тому й у квітні літечко стрічаєм.
До цього якось вже звикаєм ми.
Лише спитати хочу: «Хто з вас знає,
Як скоро ми позбавимось зими?»
«День як день: робота паперова…»
День як день: робота паперова
І дзвінки… Усі і не злічить.
Та про наболіле лиш розмови…
А весна за вікнами кричить
Різнобарвним голосом пташиним:
«Кинь роботу і мерщій сюди!
Під склепіння неба синє-синє,
До Дніпра блакитної води…
Поспішай, бо радість ця минає.
Не помітиш, як й життя мине».
Ти вважаєш, весно, я не знаю?
Чи бажаєш здивувати чимсь мене?
І не тільки я, про це з нас кожен знає.
Ось, до тебе я уже спішу!..
Подумки… Часу ж не вистачає,
Бо я чергову дурню пишу.
«Ох, яке яскраве сонце…»
Ох, яке яскраве сонце,
Яке небо чисте!
Ходить квітень, походжає
Розбудженим містом.
Загляда в усі шпаринки,
Стука у віконця,
Щоби люди їх відкрили
І впустили сонце.
І не тільки у домівки,
А й у власні душі,
Щоб вітрильник сподівання
В душах з місця зрушив,
Щоб весняний теплий вітер
Напинав вітрила,
Щоб думки, щасливі, світлі,
Набирали сили.
Бо людині без надії —
Як птахам без неба.
Треба вірить, треба мріять,
Треба, треба, треба…