З цього можна. було зробити висновок, що йшлося, очевидно, про могилу особи чоловічого роду, ірландця за національністю.
Ці висновки ще опрацьовувались, а вже вдалося взяти одного із злочинців. Ним виявився Юрген Баумгольц родом з містечка Гамм, що у Вестфалії. Цього сімнадцятирічного юнака затримали на прикордонному контрольному пункті Фрідріхштрассе десь о першій годині ночі. Його дозвіл на перебування у Берліні був прострочений. Офіцер, який проводив з ним бесіду, помітив, що Баумгольц наче кривиться від страшного болю. Йому запропонували медичну допомогу, але він відмовився. Та оскільки Баумгольц уже сам рухатись не міг, то до нього зрештою привели лікаря. Медична допомога йому таки була потрібна — на правому стегні юнака виявилася глибока рана. Баумгольц вигадував різні причини свого поранення, але лікар категорично їх спростовував, твердячи, що це ножова рана. Баумгольц уперто відмагався, викручувався, пояснення його ставали дедалі неправдоподібнішими, таким чином він сам накликав на себе щораз більшу підозру.
Нарешті хлопець зізнався, що був поранений лопатою на Староміському кладовищі в Берліні.
Оскільки, як він згодом зізнався, троє інших злочинців тож перейшли кордон із Західного Берліна, то про це ще тієї самої ночі було повідомлено органи державної безпеки. Вони й зайнялися цією справою.
2
Що таке кілька днів у Мюнхені для людини, котра зовсім не знає міста? Вона повинна розбити свій час на години, а то й на хвилини. Службові обов'язки вимагають навіть сон скоротити до мінімуму. На дозвілля, лишається дуже мало часу. А його ж треба викроїти, щоб відвідати і ресторан «Гофбройгауз», і побачити Фрауенкірхе, і подивитись Швабінг, і майдан Штахус, і Англійський сад, і… І ще багато-багато чого!
У столиці Баварії є що подивитись. Для історика це передовсім пам'ятки історії. Професор Майнк з Німецької Демократичної Республіки ступив на землю, багату традиціями, відтак мав змогу подумати і про імператора Максиміліана, і про короля Людвига з його Лолою Монтез. Та й про події пізнішого часу: про першу республіку Рад у 1919 році, про фашистський путч під проводом Гітлера через чотири роки по тому, про мюнхенську угоду та про брата й сестру Шолль[1].
Безперечно, міжнародний симпозіум, куди було запрошено Майнка, не займатиметься такими конкретними питаннями. Його організатори, як правило, охоче дискутують на загальні теми, які нікого ні до чого не зобов'язують, — про це свідчила й тематика нинішнього симпозіуму — «Методи дослідження в історичній науці». Проте Гайнц Майнк, директор інституту історії при Берлінському університеті імені Гумбольдта, твердо вирішив детально зупинитися у своїй доповіді саме на конкретних подіях, а при потребі змалювати й багату на протиріччя роль Мюнхена в минулому й сьогоденні.
На подібні зустрічі він дивився невимушено-спокійно, бо ж міцно тримався на ногах, міг розраховувати на союзників і знав міжнародні звичаї. Але цього разу відчуття невимушеності, дещо, правда, нервової, але загалом радісної, пояснювалося й тим, що він домовився зустрітись на симпозіумі з ірландським ученим, професором Мейволдом — вельми шанованим у вчених колах колегою з Дубліна, щоб нарешті в особистій розмові довести до кінця суперечку, яку вони вже кілька місяців вели у листах.
Під час зустрічі буде запекла полеміка, це Майнк знав. Отож розмова йтиме не про абстрактні методи, а навпаки, про цілком конкретні речі, про минуле людини, за яку треба боротися: з'ясування обставин життя і смерті ірландського репортера Стюарта Джеймса О'Дейвена. На це він і Мейволд дивляться по-різному, і цю розбіжність у їхніх думках, він також знав, не вдасться з'ясувати шляхом компромісу, а лише за допомогою чіткого «або — або».
Гайнц Майнк був свідомий своєї правоти. Це заспокоювало його, хоч і не знімало напруження, бо професор Мейволд теж почував себе впевнено, про що свідчили його останні листи. Переконати його, довести хибність його тверджень, ніби О'Дейвен у роки другої світової війни жив у Берліні, — таке завдання Майнка.
Безперечно, воно не легке. Адже Мейволд не з тих, хто дотримується якихось поглядів і відстоює їх, не подбавши як слід про захист. Його наукові публікації відзначалися глибоким знанням справи й надзвичайною точністю доказів. До того ж він сам зізнавався, що ще не закінчив розслідування долі О'Дейвена — в одному з його листів, наприклад, були такі слова: «Недавно я випадково довідався про дуже цікавий, сказати б, сенсаційний, період у житті нашого спільного друга О'Дейвена. Коли моя гіпотеза підтвердиться, то ви здивуєтесь, любий пане Майнк». Отже, якщо передбачення Мейволда ще не визріли, перебувають у стадії розробки, то, певна річ, вони не висмоктані з пальця і, що також безперечно, не розраховані на безпредметну балаканину.