Утомившись від напруженої шкільної чверті, Віра Клейторн міркувала: «Вихователька в поганенькій школі — незавидне досягнення… Якби мені вдалося отримати роботу в якійсь пристойній школі».
А тоді з холодком у серці вона подумала: «Та мені пощастило, що хоч якась робота є. Зрештою, людям не подобаються ті, що були під слідством, навіть якщо з мене й знято всі обвинувачення!»
Вона пригадала, що слідчий навіть похвалив її за самовладання та мужність. На кращий результат розслідування вона й сподіватися не могла. Навіть місіс Гамільтон так люб’язно трималася… Тільки от Г’юґо… але вона не згадуватиме про Г’юґо!
Раптом, попри спеку у вагоні, вона затремтіла й пошкодувала, що їде до моря. У голові чітко виникла картина. Голова Сиріла, що то з’являлася, то зникала посеред хвиль, коли він плив до скель… Угору, униз… угору, униз… І вона легкими, відточеними рухами пливе за ним, розсікаючи воду, хоча й добре знає, що не встигне вчасно…
Море… його тепла глибока синь… ранки, проведені на піску… Г’юґо… Г’юґо, який сказав, що кохає її…
Вона не повинна думати про нього…
Вона розплющила очі й глянула на чоловіка, що сидів навпроти. Високий, із засмаглим обличчям і світлими очима, що були посаджені надто близько, та зарозумілою, майже жорстокою лінією вуст.
Вона подумала: «Б’юся об заклад, що він багато де побував і побачив чимало цікавого…»
III
Філіп Ломбард, зиркнувши своїми швидкими очима, оцінював дівчину, яка сиділа навпроти нього. «Дуже приваблива, — подумав він, — трохи схожа на шкільну вчительку».
Холоднокровна, відзначив він, така, що не відступиться від свого ні в коханні, ні в ненависті. Узятися б за неї…
Він насупився. Ні, треба припинити всі ці штучки. Передусім справа. Він повинен зосередитися на роботі.
Але ж цікаво, над чим він працюватиме? Той єврейчик був збіса таємничий.
— То беретеся чи ні, капітане Ломбард?
Він задумливо відповів:
— Сто гіней, так?
Він промовив це таким буденним тоном, начебто для нього сто гіней нічого не значили. Сто гіней у той час, коли він не міг собі дозволити навіть ситно поїсти! Хоча він розумів, що єврейчика не обдурить… Найгірше в євреях те, що їх щодо грошей не обманеш. Вони знають все!
Він байдуже сказав:
— І ви не зможете надати мені детальнішу інформацію?
Містер Айзек Морріс впевнено похитав своєю лисою голівкою.
— Ні, капітане Ломбард. У цьому й полягає суть справи. Моєму клієнту відома ваша репутація хорошої людини в скрутному становищі. Я уповноважений вручити вам сто гіней в обмін на те, що ви вирушите у Стіклгевен, графство Девон. Найближча станція — Оукбридж, там вас зустрінуть і відвезуть до Стіклгевена, звідки моторний човен доставить вас на Солдатський острів. А там ви опинитеся у розпорядженні мого клієнта.
Ломбард раптом запитав:
— На який час?
— Не довше ніж на тиждень.
Погладжуючи вусики, капітан Ломбард сказав:
— Ви ж розумієте, що я не робитиму нічого незаконного?
Він спрямував свій різкий погляд на Морріса. На товстих семітських губах містера Морріса з’явилася слабка усмішка, у той час як він серйозно відповів:
— Якщо вам запропонують щось незаконне, у вас, звісно, є повна свобода відмовитися.
Клята слизька тварюка ще й усміхалася! Здавалося, ніби він чудово знав, що в житті Ломбарда законослухняність не завжди була sine qua non…2
Губи Ломбарда скривилися у гримасі.
Їй-богу, раз чи двічі він дуже ризикував! Та завжди виходив сухим із води. Насправді мало що могло його спинити.
Ні, мало що його зможе спинити. Він сподівався, що цього разу приємно проведе час на Солдатському острові.
IV
У вагоні для тих, хто не курить, за своєю звичкою надмірно виструнчившись, сиділа міс Емілі Брент. Їй було шістдесят п’ять років, і вона несхвально ставилася до розхлябаності. Її батько, полковник старого вишколу, звертав особливу увагу на осанку.
Сучасне покоління було безсоромно розпущеним: і в їхньому вагоні, і будь-де.
Огорнута аурою доброчинності та непоступливих принципів, міс Брент сиділа в переповненому вагоні третього класу, переможно піднісшись над його незручностями та задухою. Тепер люди стільки галасу здіймають через кожну дрібничку. То укол їм треба вколоти, щоб вирвати зуба, то приймають снодійне, бо не можуть заснути, то подавай їм м’які крісла та подушечки; а дівчата й узагалі дозволяли собі одягатися абияк, а влітку безсоромно лежали напівголі на пляжах.