Нарешті, коли тарілки спорожніли, лікар Армстронґ трохи відступив від столу, прокашлявся і почав говорити:
— Я гадав, що краще почекати, поки ви поснідаєте, перед тим, як сповістити вам неприємну новину. Місіс Роджерс померла уві сні.
Усі стривожено загомоніли.
Віра вигукнула:
— Який жах! Уже два випадки смерті відтоді, як ми прибули на острів!
Суддя Ворґрейв примружив очі й уточнив своїм спокійним чітким голосом:
— Гм… дуже дивно. Що стало причиною смерті?
Армстронґ знизав плечима.
— Важко так зразу ж сказати.
— Потрібен розтин?
— Сертифікат про смерть я б не видав. Мені ж нічого не відомо про стан її здоров’я.
— Вона здавалася дуже нервовою людиною, — сказала Віра. — А вчора ввечері вона взагалі пережила шок. Гадаю, то був серцевий напад, так?
Лікар Армстронґ сухо відповів:
— Звісно, її серце перестало битися, але виникає питання чому.
Емілі Брент зронила лише одне слово, але воно чітко та дзвінко пролунало в кімнаті:
— Совість.
Лікар Армстронґ повернувся до неї:
— Що саме ви маєте на увазі, міс Брент?
Стиснувши губи, Емілі Брент буркнула:
— Ви ж усі чули. Її разом із чоловіком звинувачено в тому, що вони вбили свою колишню роботодавицю, літню леді.
— Ви так думаєте?
— Я вважаю, що звинувачення було правдиве, — продовжувала міс Брент. — Ви ж бачили вчора ввечері. Повністю зламалася і зомліла. Вона не могла винести думки про те, що її злодіяння викрили. Буквально померла від страху.
Лікар Армстронґ недовірливо похитав головою.
— Теоретично це можливо, — сказав він. — Та не варто цього стверджувати без конкретнішої інформації про стан здоров’я покійної. Якщо в неї справді була серцева недостатність…
Емілі Брент тихо сказала:
— Можете назвати це Божою карою.
Усі приголомшено подивилися на неї. Містер Блор знервовано зауважив:
— Міс Брент, ви зайшли надто далеко.
Вона глянула на них сяючими очима. Її підборіддя задерлося.
— Гадаєте, це так уже й неможливо, що грішника вразив гнів Божий? А я в цьому переконана.
Суддя погладжував пальцем по підборіддю. Він пробурмотів із ледь прихованою іронією:
— Моя люба леді, на основі свого досвіду зі злочинцями, скажу вам, що Провидіння залишає розслідування справи й покарання винних на нас, смертних, і цей процес часто обтяжений труднощами. Простих шляхів немає.
Емілі Брент знизала плечима.
Їх перервав Блор:
— Що вона їла або пила минулого вечора перед тим, як лягти?
— Нічого, — сказав Армстронґ.
— Нічогісінько? Навіть чашки чаю? Склянку води? Закладаюся, вона випила. Такі жінки завжди п’ють чай.
— Роджерс запевнив мене, що вона не мала в роті ні рісочки.
— Ага, — сказав Блор. — Та він міг сказати що завгодно.
Його тон був настільки багатозначним, що лікар сердито глянув на нього.
— То ви так вважаєте? — сказав Філіп Ломбард.
— А чому б ні? — агресивно відповів Блор. — Ми всі чули вчора звинувачення. Можливо, це цілковита нісенітниця, явна маячня. А можливо, і ні. Припустімо на мить, що це правда. Роджерс і його баба вколошкали ту стару. І що ми маємо? Вони собі щасливо жили, почувалися в безпеці…
Їх перебила Віра. Тихим голосом вона сказала:
— Неправда, гадаю, місіс Роджерс ніколи не почувалася в безпеці.
Блор, здавалося, трохи роздратувався, що його перебили.
«Чого ж чекати від жінки», — сказав його погляд.
Він підсумував свої слова:
— Цілком можливо. Та все-таки, як вони вважають, їм ніщо не загрожує. І раптом учора ввечері якийсь божевільний розбовкав їхню таємницю. А що сталося? Жінка «зламалася». Вона стала сама не своя. Помітили, як її чоловік крутився поруч неї, коли вона почала приходити до тями. Це подружня турботливість? Ніколи у світі. Він був як на голках. До смерті боявся, що вона щось вибовкне.
А тепер добре подумайте! Вони скоїли вбивство, і їм це зійшло з рук. Та якщо розворушити ту справу, що буде? Ставлю десять до одного, що жінка видасть таємницю. У неї нервів не вистачить стояти й нахабно заперечувати свою провину. Для свого чоловіка вона — жива загроза. У той же час, він не панікує. Він брехатиме аж до Страшного суду. Але він не впевнений у ній. І якщо вона зірветься, його шия в небезпеці! Отож він і хлюпнув їй чогось у чай, щоб упевнитися, що її рот замовк назавжди.
Армстронґ задумливо зауважив:
— На її тумбочці не було порожньої чашки. Там взагалі нічого не було. Я дивився.