Раптовий спалах, наче блискавка, промайнув у голові Армстронґа.
— Убивство в лікарні. Убивство на операційному столі. Безпечно — так, безпечно, як за кам’яною стіною.
Філіп Ломбард говорив:
— Звідси — містер Оуен… Звідси — Солдатський острів!
Армстронґ набрав повні груди повітря.
— Тепер ідемо далі. Яка справжня мета того, що всіх нас тут зібрали?
Філіп Ломбард сказав:
— А ви як думаєте?
Армстронґ різко відповів:
— Повернімось на хвилину до смерті цієї жінки. Які можливі теорії? Роджерс убив її, боячись, що вона проговориться. Другий варіант: у неї здали нерви, і вона сама знайшла легкий вихід.
Філіп Ломбард сказав:
— Самогубство, еге ж?
— Що ви на це скажете?
Ломбард відповів:
— Могло б бути, якби не смерть Марстона. Два самогубства протягом дванадцяти годин трохи занадто, щоб прийняти це на віру! І якщо ви мені скажете, що Ентоні Марстон, молодий бугай без нервів і з курячими мізками, узяв собі до серця, що збив двох дітей, і свідомо зійшов із життєвого шляху, — сама думка про це сміхотворна. І, зрештою, як він дістав отруту? Наскільки мені відомо, ціанід калію не носять із собою у кишені жилета. Але це ваша парафія.
Армстронґ сказав:
— Ніхто при здоровому глузді не носить ціанід калію. Це міг би зробити той, хто збирався знищити осине гніздо.
— Тобто затятий садівник або землевласник? Знову ж таки, не Ентоні Марстон. Мене вражає те, що ціанід треба якось пояснити. Або Ентоні Марстон мав на меті зробити собі щось іще до того, як він сюди прибув, і тому він приїхав підготовленим, або…
Армстронґ поквапив його:
— Або що?
Філіп Ломбард вишкірив зуби:
— Чому змушувати мене це говорити? Коли ви самі вже майже сказали. Звісно, Ентоні Марстона було вбито.
ІІІ
Лікар Армстронґ глибоко вдихнув.
— А місіс Роджерс?
Ломбард повільно мовив:
— Я міг би повірити в самогубство Ентоні (заледве), якби не місіс Роджерс. Я міг би повірити в самогубство місіс Роджерс (легко), якби не Ентоні Марстон. Я можу повірити, що Роджерс прибрав свою дружину — якби не раптова смерть Ентоні Марстона. Але те, що нам потрібно, — це теорія, щоб пояснити дві смерті, які відбулися швидко одна за другою.
Армстронґ сказав:
— Я можу, мабуть, трохи допомогти вам щодо тієї теорії.
І він повторив те, що розповів йому Роджерс про зникнення двох маленьких порцелянових фігурок.
Ломбард кивнув:
— Так, маленькі порцелянові фігурки… Під час вечері минулого вечора їх було точно десять. А тепер є вісім, кажете ви?
Лікар Армстронґ продекламував:
Десять солдатиків за вечерю сіли,
Удавився враз один — дев’ять залишилось.
Дев’ять солдатиків пізно спати вклались,
Не прокинувся один — вісім їх зосталось.
Двоє чоловіків дивилися один на одного. Філіп Ломбард вишкірився і викинув цигарку.
— Усе занадто добре сходиться, щоб бути збігом. Ентоні Марстон помирає через асфіксію чи захлинувшись учора після вечері, а матуся Роджерс міцно заснула.
— Отже? — запитав Армстронґ.
Ломбард продовжував.
— Отже, є ще один солдат. Невідомий солдат! Містер Ікс! Містер Оуен! А. Н. Оуен! Якийсь невідомий псих на свободі!
— А! — Армстронґ зітхнув із полегшенням. — Ви згодні. Але бачте, у чому проблема? Роджерс клявся, що на острові не було нікого, окрім нас і його з дружиною.
— Роджерс помиляється! Або, можливо, Роджерс бреше!
Армстронґ похитав головою.
— Не думаю, що він бреше. Чоловік наляканий. Наляканий до божевілля.
Філіп Ломбард кивнув і сказав:
— Жодного моторного човна цього ранку. Усе сходиться. Тут знову проявилися домовленості містера Оуена. Солдатський острів буде ізольований, поки містер Оуен не закінчить свою роботу.
Армстронґ зблід. Він сказав:
— Ви усвідомлюєте, що той чоловік, певно, шалений маніяк?
Філіп Ломбард заговорив із новими нотками в голосі:
— Є одна річ, про яку містер Оуен не подумав.
— Що це?
— Цей острів здебільшого є голою скелею. Ми без зусиль обшукаємо його. Ми швидко віднайдемо А. Н. Оуена, есквайра.
Лікар Армстронґ застережливо сказав:
— Він небезпечний.
Філіп Ломбард засміявся:
— Небезпечний? Хто боїться великого вовка? Я буду небезпечний, коли схоплю його!