— А, ви про це? Так. Безпечне седативне.
— І що саме то було?
— Я дав їй невелику дозу тріоналу. Абсолютно нешкідливий препарат.
Блор іще більше побагровів. Він вів далі:
— Послухайте… я не думаю нічого такого, але… чи не ввели ви їй занадто велику дозу?
Лікар Армстронґ спалахнув:
— Я не розумію, куди ви хилите.
Блор продовжував:
— Могло ж статися, що ви допустили помилку, чи не так? Таке часом трапляється.
Армстронґ різко відповів:
— Я не вчинив нічого подібного. Таке припущення просто смішне. — Він замовк і холодно додав: — Чи ви підозрюєте, що я зробив це навмисно?
Філіп Ломбард втрутився:
— Послухайте, ви обидва, візьміть себе в руки. Не слід розкидатися обвинуваченнями.
Блор повторив:
— Я лише припускаю, що лікар міг помилитися.
Лікар Армстронґ вимушено усміхнувся:
— Лікарі не можуть собі дозволити такі помилки, мій друже.
Блор іронічно докинув:
— Ця була б не перша, яку ви зробили, якщо вірити тому запису з грамофона!
Армстронґ зблід. Філіп Ломбард сердито повернувся до Блора:
— Навіщо бути таким грубим? Ми всі тут в одному човні. Ми маємо бути зібраними. А як щодо вашого особистого лжесвідчення?
Блор зробив крок уперед, стиснувши кулаки. Він вимовив зі злістю:
— Лжесвідчення, хай йому грець! Це брудна брехня! Ви можете намагатися затулити мені рота, містере Ломбард, та мене також зацікавили кілька моментів, і один із них — щодо вас!
Ломбард звів брови:
— Щодо мене?
— Так. Я хочу знати, чому ви взяли з собою револьвер на розважальний світський візит?
Ломбард сказав:
— Хочете знати, чи не так?
— Так, хочу, містере Ломбард.
Неочікувано Ломбард промовив:
— Знаєте, Блоре, а ви не такий дурень, як здаєтеся.
— Можливо. То як же щодо револьвера?
Ломбард усміхнувся.
— Я взяв його з собою тому, що очікував на неприємності.
Блор підозріливо мовив:
— Ви нам цього не говорили минулої ночі.
Ломбард похитав головою.
— Ви намагались це від нас приховати? — наполягав Блор.
— Напевно, так, — сказав Ломбард.
— Ну ж бо, розповідайте.
Ломбард повільно почав:
— Я дав вам зрозуміти, що я сюди був запрошений так само, як і більшість інших. Це не зовсім правда. Власне, до мене звернувся один чоловічок, на прізвище Морріс. Він запропонував мені сто гіней, щоб я сюди приїхав і просто постежив; він сказав, що у мене репутація хорошої людини, яка потрапила у скрутну ситуацію.
— Що ж далі? — нетерпляче підганяв Блор.
Ломбард з усмішкою сказав:
— Це все.
Лікар Армстронґ промовив:
— Звичайно ж, він вам більше розповів?
— Та ні, не розповів. Закрився, як молюск. Я міг погодитись чи відмовитись — так він і сказав. Я був у скрутному становищі. Я погодився.
Блор мав такий вигляд, наче це його не переконало. Він спитав:
— Чому ж ви нам цього не розповіли минулої ночі?
— Шановний… — Ломбард знизав своїми гострим плечима. — Звідки ж я міг знати, що подія вчорашньої ночі виявиться зовсім не тим, за чим від мене очікувалось постежити? Я принишк і розповів нейтральну історію.
Лікар Армстронґ проникливо зазначив:
— А тепер… ви так не вважаєте?
Обличчя Ломбарда змінилось. Воно наче потемніло і скам’яніло. Він промовив:
— Так. Тепер вважаю, що я разом з усіма іншими в тому ж самому човні. Тих сто гіней були лише шматком сиру від містера Оуена, щоб заманити мене в пастку разом із вами.
Він повільно проказав:
— Ми всі в пастці — я вам присягаюсь! Смерть місіс Роджерс! Тоні Марстона! Хлопчики-солдатики, що зникають із обіднього столу! О так, тут чітко відчувається рука містера Оуена… та де ж, до біса, сам містер Оуен?
Унизу урочисто задзвенів гонг, закликаючи на обід.
II
Роджерс стояв біля дверей їдальні. Він зробив крок чи два вперед, коли троє чоловіків спустилися сходами, і заговорив тихим низьким голосом:
— Сподіваюсь, обід буде приємним. Є холодна шинка та холодний язик, і я зварив картоплю. Ще є сир та печиво і трохи консервованих фруктів.
Ломбард сказав:
— Чудово. Отже, склад заповнений?
— Їжі — достатньо, сер, правда консервованої. Комора забита вщерть. На острові, сер, це обов’язково, маю сказати, бо часом трапляється бути відрізаним від материка на тривалий час.
Ломбард кивнув.
Роджерс бурмотів, проводжаючи їх трьох до їдальні: