— Мене хвилює, що Фред Нарракотт сьогодні не приплив. Це надзвичайно прикро, так би мовити.
— Так, — підтвердив Ломбард, — «надзвичайно прикро» — точно сказано.
До кімнати увійшла міс Брент. У неї щойно упав клубок вовни, і вона обережно змотувала його.
Сідаючи за стіл, вона зазначила:
— Погода змінюється. Вітер дуже потужний і на морі — піна.
Увійшов суддя Ворґрейв. Він пересувався повільними рівномірними кроками. Кидав швидкі погляди на інших присутніх у їдальні. Промовив:
— У вас був активний ранок.
У його голосі було ледь чутно зловтіху.
Поспіхом зайшла Віра Клейторн. Вона була трішки захекана.
Швидко проговорила:
— Сподіваюсь, ви на мене не чекали. Я запізнилась?
Емілі Брент сказала:
— Ви не остання. Генерала ще немає.
Вони всілись за стіл.
Роджерс звернувся до міс Брент:
— Починатимете, мадам, чи чекатимете?
Віра промовила:
— Генерал Макартур сидить унизу біля моря. Не думаю, що він почув гонг, у всякому разі, — вона завагалась, — він трохи неуважний сьогодні, на мою думку.
Роджерс швидко сказав:
— Я піду туди й повідомлю, що обід готовий.
Лікар Армстронґ підскочив.
— Я піду, — сказав він. — А ви всі починайте обідати.
Він залишив кімнату. Позаду він почув голос Роджерса:
— Вам холодний язик чи шинку, мадам?
III
П’ятьом людям за столом важко було спілкуватися. Надворі рвучкі пориви вітру то посилювалися, то стихали.
Віра ледь здригнулась і промовила:
— Насувається шторм.
Блор підтримав розмову:
— Учора в потягу з Плімута їхав старший чоловік. Він повторював, що насувається шторм. Неймовірно, як вони відчувають погоду, ці старигани.
Роджерс ходив навколо столу й збирав посуд з-під м’яса.
Раптом він завмер із тарілками в руках.
Він промовив дивним переляканим голосом:
— Хтось біжить…
Вони всі це почули — хтось біжить терасою. Вони підвелися, спрямувавши погляди до дверей.
З’явився лікар Армстронґ, швидко дихаючи.
Він промовив:
— Генерал Макартур…
— Мертвий! — вихопилося у Віри.
— Так, він — мертвий… — підтвердив Армстронґ.
Настала тиша, німа тиша.
Семеро людей дивились одне на одного і не могли знайти слів.
IV
Шторм ударив саме в той момент, коли тіло старого чоловіка проносили крізь двері.
Усі стояли в холі.
Раптом почулося шипіння і гуркіт, і ринув дощ.
Коли Блор і Армстронґ проходили повз сходи зі своєю ношею, Віра Клейторн різко розвернулась і пішла в порожню їдальню.
Там усе було так, як і залишили. Десертне блюдо стояло на серванті недоторканим.
Віра підійшла до столу. Там вона й стояла, коли хвилиною чи двома пізніше в кімнату увійшов Роджерс.
Він здригнувся, коли її побачив. У його очах завмерло запитання.
Він промовив:
— О, міс, я… прийшов подивитись…
Різким і звучним тоном, що здивував її саму, Віра сказала:
— Ви казали правду, Роджерсе. Погляньте самі. Залишилось усього сім…
V
Генерала Макартура поклали на його ліжко.
Зробивши останній огляд, Армстронґ залишив кімнату й зійшов униз. Він побачив, що всі зібрались у вітальні.
Міс Брент в’язала. Віра Клейторн стояла біля вікна, дивлячись на зливу. Блор, випроставшись, сидів у кріслі, поклавши руки на коліна. Ломбард неспокійно ходив туди-сюди. У дальньому кінці кімнати суддя Ворґрейв сидів у «дідусевому» кріслі з високою спинкою. Його очі були напівзаплющені.
Вони розплющились, коли в кімнату увійшов лікар. Він промовив виразним проникливим голосом:
— Що ж, лікарю?
Армстронґ був дуже блідий. Він сказав:
— Сумнівів немає, що це не зупинка серця чи щось подібне. Макартура вдарили кийком або чимось схожим по потилиці.
Навколо почувся легкий гомін, але знову виразно зазвучав голос судді:
— Ви знайшли зброю, яку було застосовано?
— Ні.
— Проте ви впевненні у своєму висновку?
— Достатньо впевнений.
Суддя Ворґрейв тихо проговорив:
— Тепер ми точно знаємо, що діється.
Не було сумніву в тому, хто керував ситуацією. Ще зранку Ворґрейв сидів закутаний у кріслі на терасі, утримуючись від будь-якої діяльності. А тепер він із легкістю взяв командування на себе — позначилася вироблена роками звичка керувати. Він начебто головував у суді.
Прокашлявшись, він знову заговорив.
— Цього ранку, джентльмени, сидячи на терасі, я спостерігав за вашими діями. У мене не було сумніву в тому, що саме ви робили. Ви шукали невідомого вбивцю на острові?