Лікар спокійно відповів:
— Цілковито спроможна — маючи відповідний інструмент, такий як гумовий кийок чи палицю.
— Чи потрібно для цього прикласти надмірну силу?
— Зовсім ні.
Суддя Ворґрейв покрутив своєю, схожою на черепашачу, шиєю. І сказав:
— Інші дві смерті настали внаслідок введення медикаментів. Це, ніхто не суперечитиме, може легко бути заподіяно особою із найслабшою фізичною силою.
Віра сердито крикнула:
— Гадаю, ви збожеволіли!
Він повільно обернувся, доки його очі не зупинилися на ній. Це був безпристрасний погляд чоловіка, що звик вершити людські долі. Вона подумала: «Він дивиться на мене як на… на підвид людини. І… — ця думка її саму здивувала, — я йому не подобаюсь!»
Розміреним тоном суддя продовжував:
— Дорога моя юна леді, спробуйте контролювати свої емоції. Я вас ні в чому не звинувачую. — Він схилив голову до міс Брент. — Сподіваюсь, міс Брент, вас не ображають мої наполягання на тому, що ми всі рівноцінно під підозрою.
Емілі Брент продовжувала в’язати спицями. Вона не підвела очей. Холодним тоном вона промовила:
— Сама думка, що мене можуть звинуватити в тому, що я забрала життя ближнього свого, не говорячи про життя трьох ближніх своїх, — звичайно, є абсурдною для будь-кого, хто мене знає. Проте я розумію і той факт, що ми одне для одного — лише незнайомці, і за таких обставин ніхто не може бути звільнений від підозр без беззаперечних доказів. Як я вже говорила, між нами — диявол.
Суддя сказав:
— То ми всі дійшли згоди. Не відбудеться жодного звільнення від підозри на основі лиш особистісних характеристик чи посад.
Ломбард промовив:
— Як щодо Роджерса?
Суддя подивився на нього, не кліпаючи.
— Що саме щодо нього?
Ломбард сказав:
— Що ж, як на мене, Роджерс здається поза підозрою.
Суддя Ворґрейв спитав:
— Власне, з яких причин?
Ломбард пояснив:
— По-перше, йому не вистачає інтелекту. А по-друге, його дружина — одна із жертв.
Важкі брови судді знову поповзли вгору. Він промовив:
— Свого часу, молодий чоловіче, переді мною поставало кілька людей, що були звинувачені в убивстві своїх дружин і визнані винними.
— О! Я погоджуюся. Убивство дружини — цілковито можливе, навіть, можна сказати, природне! Проте не це конкретно! Можу повірити, що Роджерс убив свою дружину, бо боявся, що вона не витримає і його викаже, чи тому, що він її недолюблював, чи тому, що хотів поєднати долю із молодшою панянкою. Та не можу уявити його як схибленого містера Оуена, що втілює божевільну справедливість і починає з власної дружини, караючи за злочин, скоєний ними обома.
Суддя Ворґрейв сказав:
— Ви берете чутки за докази. Ми не знаємо, чи змовлялись Роджерс із дружиною вбити свого роботодавця. Це може бути хибне твердження, зроблене для того, щоб Роджерс здавався у тій самій позиції, що й ми. Переляк місіс Роджерс минулої ночі міг бути пов’язаний із тим, що вона зрозуміла, що її чоловік психічно нестабільний.
Ломбард кивнув:
— Що ж, хай буде по-вашому. А. Н. Оуен — один із нас. Без винятків. Ми всі годимося для цієї ролі.
Суддя Ворґрейв завершив:
— Я переконаний, що не може бути жодних винятків, зважаючи на характер, посаду чи спроможність. Що нам зараз потрібно розглянути — це можливість виключення однієї або двох осіб, спираючись на факти. Простіше, чи є поміж нас одна чи більше осіб, що не могли дати ціанід Ентоні Марстону або надмірну дозу снодійного місіс Роджерс, і хто не мав можливості нанести удар, котрий убив генерала Макартура?
Насуплене обличчя Блора проясніло. Він нахилився вперед.
— Нарешті ви заговорили по суті, сер! — сказав він. — Це вже щось! Ну ж бо. Що стосується молодого Марстона то, гадаю, тут нічим допомогти. Уже припускалось, що хтось чужий підсипав йому щось у склянку перед тим, як він наповнив її останній раз. Але людина, що перебувала власне в кімнаті, упоралась би з цим надзвичайно легко. Не пам’ятаю, чи Роджерс був присутній, та решта з нас могли б це зробити.
Він зробив паузу, потім продовжив:
— Якщо взяти місіс Роджерс. В очі тут впадають її чоловік і лікар. Кожен із них міг би це зробити так легко, як моргнути…
Армстронґ скочив на ноги. Він аж тремтів.
— Я протестую… на це немає жодних підстав! Присягаюсь, що доза, яку я дав тій жінці, була абсолютно…
— Лікарю Армстронґ!
Тихий невдоволений голос був переконливим. Лікар різко замовк посеред речення. Тихий холодний голос продовжував: