Выбрать главу

Попрошу всіх ретельно це обдумати й висунути пропозиції, що спадуть вам на думку. А крім того, прошу всіх бути насторожі. Досі робота вбивці була нескладною, бо його жертви нічого не підозрювали. З цього моменту нашим завданням буде підозрювати кожного посеред нас. Заздалегідь попереджений — заздалегідь озброєний. Не ризикуйте та будьте пильні до небезпеки. Це все.

Філіп Ломбард пошепки пробурмотів:

— Засідання суду закрито…

Розділ десятий

I

— Ви в це вірите? — запитала Віра.

Вона та Філіп Ломбард сиділи на підвіконні у вітальні. Надворі лив дощ і свистів вітер потужними поривами, від яких здригались віконні рами.

Філіп Ломбард злегка відкинув голову вбік перед тим, як відповісти. Потім перепитав:

— Ви маєте на увазі, чи вірю я в те, що старий Ворґрейв мав рацію, коли говорив, що це один із нас?

— Так.

— Важко сказати. Логічно, бачите, він має рацію, проте…

Віра підхопила:

— Проте це здається неймовірним!

Філіп Ломбард скривився.

— Взагалі все це — неймовірне! Та по смерті Макартура в одному ми можемо бути впевненими. Не виникає запитань про нещасні випадки чи самогубства. Це — безумовно вбивство. На цей момент — три вбивства.

Віра здригнулась. Вона сказала:

— Це наче нічне жахіття. У мене таке відчуття, що такі речі не можуть відбутися.

Він відповів із розумінням:

— Знаю. Наче в будь-яку мить постукають у двері й принесуть ранковий чай.

Віра сказала:

— Як хочеться, щоб так сталося!

Філіп Ломбард похмуро промовив:

— Так, але цього не станеться! Ми всі у цьому сні! І ми повинні бути насторожі з цього моменту.

Віра спитала, притишивши голос:

— Якщо… якщо це один із них… то хто, на вашу думку?

Філіп Ломбард раптом усміхнувся. Він сказав:

— Як я розумію, ви нас двох виключаєте? Власне, добре. Я напевно знаю, що це не я, і мені не подобаються ті божевільні історії, які вони про вас розповідають, Віро. Ви справляєте враження найбільш розсудливої та врівноваженої дівчини з усіх, що я зустрічав. Я би поставив свою репутацію на захист вашого світлого розуму.

Криво усміхнувшись, Віра промовила:

— Дякую.

Він додав:

— Ну ж бо, міс Віро Клейторн, ви не маєте бажання віддячити мені таким же компліментом?

Віра хвилинку повагалась, потім сказала:

— Ви визнали, що не маєте людське життя за щось святе, та попри це, я не вірю, що ви… той чоловік, який надиктував цей грамофонний запис.

Ломбард промовив:

— Саме так. Якби я вчинив одне чи більше вбивств, то зробив би так лише в тому разі, якщо мав би з них якийсь зиск. Ця масова зачистка не в моєму стилі. Гаразд, то ми себе виключаємо й концентруємось на наших п’яти однокамерниках. Котрий із них А. Н. Оуен? Що ж, просто вгадуючи і не маючи більш на що опиратись, я би вказав на Ворґрейва!

— О! — здивовано промовила Віра. Вона подумала хвилинку чи дві й потім спитала: — Чому?

— Важко сказати точно. Можна почати з того, що він старий чоловік, який керував судом роками. Іншими словами, він грався у всемогутнього бога багато місяців у році. З часом це мало б на нього вплинути. У нього була можливість відчувати себе всесильним, відчувати себе людиною, що мала владу над життям і смертю… і, можливо, у його мозку щось зламалось і він забажав піти на крок далі — стати катом і всесильним суддею в одному.

Віра повільно проказала:

— Так, гадаю, таке можливо

Ломбард поцікавився:

— На кого б ви вказали?

Без вагань Віра відповіла:

— Лікар Армстронґ.

Ломбард тихо свиснув.

— Лікар, справді? Знаєте, його я поставив би останнім.

Віра похитала головою.

— Ой ні! Дві смерті настали внаслідок отруєння. Це вказує на лікаря. А також не можна забувати той факт, що єдине, у чому ми абсолютно впевнені, — це те, що місіс Роджерс прийняла снодійне, яке він їй дав.

Ломбард погодився:

— Так, це правда.

Віра наполягала:

— Якби лікар з’їхав із глузду, пройшло б чимало часу, допоки хто-небудь це запідозрив. І лікарі дуже багато працюють, з великим навантаженням.

Філіп Ломбард сказав:

— Так, але я маю сумнів, що він міг убити Макартура. Він би не встиг протягом того короткого часу, коли я його залишив самого, — ні, якщо б він не біг туди і назад, а я сумніваюсь, що він достатньо тренований, щоб таке зуміти й щоб по ньому не було помітно.