Нерви! Брови лікаря піднялися. Ох, ці жінки та їхні нерви! Хоча все-таки для його бізнесу це було на руку. Половина жінок, які приходили до нього на консультацію, найбільше страждали від нудьги. Та вони не подякують, якщо наважишся сказати це їм напряму! Завжди можна щось придумати.
«Нетиповий випадок (якась довга назва), нічого серйозного, але потрібно трохи підлікуватися. Лікування дуже просте».
Ну, якщо до цього дійшло, то найкращий засіб у медицині — віра в одужання. З цим він чудово справлявся — навіював надію та віру.
На щастя, йому вдалося виплутатися з тієї справи… десять, ні, п’ятнадцять років тому. А все висіло на волосині. Усе могло запросто рухнути! Шок привів його до тями. Він перестав пиячити. Та, їй-богу, то була майже катастрофа…
Повз нього, оглушливо сигналячи, промчав величезний «супер-спортс далмейн» зі швидкістю вісімдесят миль на годину. Лікар Армстронґ ледь не в’їхав у живопліт. Один із тих молодих безумців, які гасали сільською місцевістю. Він ненавидів їх. Цього разу дивом не врізався. Чорт би забрав того молодика!
VII
Тоні Марстон, що з ревом мчав у містечко Мір, подумав про себе: «Кількість машин, що повзуть дорогою, просто лякає. Вічно хтось стоїть у тебе на шляху. А ще лізуть посеред дороги! Водіння в Англії — майже безнадійна справа… Не те, що у Франції, де можна нормально розігнатися…»
Можливо, варто зупинитися, щоб угамувати спрагу, чи рухатися далі? Часу предосить. Ще якихось сто з гаком миль. Випити б зараз склянку імбирного пива з джином. Ну й шкварить сьогодні!
На тому острові можна буде гарно розважитися, якщо погода триматиметься.
Цікаво, хто ж такі ті Оуени. Багаті до відрази. У Борсука на таких людей нюх. Звісно, він мусив сюди їхати, що ж залишається бідаку без власних грошей…
Сподіватимемося, що вони щедрі на випивку. Ніколи не знаєш, чого чекати від людей, які заробили гроші, а не успадкували їх. Прикро, що чутки, нібито Ґабріела Терл придбала острів, не підтвердилися. Він би краще провів час із кіношниками.
Ну, він сподівався, що кількох дівчаток там зустріне…
Вийшовши з готелю, він потягнувся, позіхнув, подивився на блакитне небо і вліз у свій «далміан».
Кілька молодих жінок захоплено дивилися на нього: високого зросту, ставний, кучеряве волосся, засмагле обличчя і сині-сині очі.
Він завів двигун і з ревом помчав вузькою вуличкою. Старі чоловіки та хлопчаки-кур’єри відскочили вбік. Хлопці захоплено дивилися на автомобіль.
Ентоні Марстон продовжив свій шлях тріумфу.
VIII
Містер Блор їхав пасажирським потягом із Плімута. У вагоні був лише один пасажир, старий моряк із посоловілими очима. Поки що він спав.
Містер Блор охайно занотовував у невеличкому записничку.
— Ось уся група, — бурмотів він про себе. — Емілі Брент, Віра Клейторн, лікар Армстронґ, Ентоні Марстон, старий суддя Ворґрейв, Філіп Ломбард, генерал Макартур, кавалер орденів Святого Михайла й Святого Георгія та ордена «За видатні заслуги», і прислуга: містер Роджерс із дружиною.
Він закрив записник і поклав його назад у кишеню. Зиркнув на чоловіка, що дрімав у кутку.
— Перепився, — поставив точний діагноз містер Блор.
Він почав вдумливо перебирати справи в голові.
— Здається, робота дуже проста, — подумав він. — Навіть не уявляю, що може піти не так. Сподіваюся, мій вигляд не викликатиме підозр.
Він підвівся та уважно подивився на своє відображення у дзеркалі. Обличчя з вусиками, що відбивалося там, видавало військового. Воно було майже безвиразне, із сірими, близько посадженими очима.
— Міг би зійти за майора, — промовив містер Блор, — але ні, я забув. Там же є той старий військовий. Одразу вирахує мене. Південна Африка, от моя легенда. Жоден із гостей не має з нею нічого спільного, а я саме читав той буклет, то зможу щось сказати про країну.
На щастя, жителем колоній міг бути хто завгодно. Містер Блор розумів, що представивши себе як грошовитого чоловіка з Південної Африки, він може ввійти в будь-яке товариство невикритим.
Солдатський острів. Він пам’ятав його ще з дитинства… Смердюча скеля з купою чайок за милю від узбережжя. Назву він отримав через схожість із головою чоловіка.
Чудова ідея побудувати на ньому будинок! У негоду там жахливо! Але в мільйонерів свої примхи!
Старий у кутку прокинувся і промовив:
— У морі ніколи не можна бути впевненим, ніколи!
Блор згідливо кивнув.
— Так, правду кажете.
Моряк двічі гикнув і сумно сказав:
— Наближається шквал.