— Цілком зрозуміло, — сказав Армстронґ. — Убивця підкрався ззаду, розмахнувся сокирою і вдарив Роджерса по голові, коли той нахилився.
Блор роздивлявся ручку сокири, посипаючи її крізь ситечко борошном із кухні.
Суддя Ворґрейв запитав:
— Це потребувало багато сили, лікарю?
Армстронґ серйозно промовив:
— Жінка могла б це зробити, якщо ви про це. — Він озирнувся. Віра Клейторн і Емілі Брент пішли до кухні. — Ця дівчина могла б із легкістю це зробити — вона атлетичного складу. З вигляду міс Брент дуже тендітна, та саме такі жінки частенько мають міцні жили. І запам’ятайте, що розумово нестабільні люди мають силу, про яку й не запідозриш.
Суддя задумливо кивнув.
Блор, зітхнувши, підвівся з колін. Сказав:
— Жодних відбитків пальців. Ручку протерли опісля.
Почувся сміх — вони різко обернулись. Віра Клейторн стояла на подвір’ї. Вона кричала високим голосом, що переривався дикими вибухами сміху:
— Вони тут на острові бджіл тримають? Скажіть мені. Куди нам по мед іти? Ха! Ха!
Усі здивовано витріщилися на неї. Це мало такий вигляд, наче нормальна розважена дівчина збожеволіла в них на очах. Вона продовжувала говорити тим неприродним високим голосом:
— Не дивіться так! Наче ви думаєте, що я з глузду з’їхала. Те, що я питаю, нормально. Бджоли, вулики, бджоли! Ах, ви що, не розумієте? Ви що, не читали того дурного вірша? Він у всіх вас у спальнях — спеціально, щоб ви вивчили! Ми одразу сюди прийшли б, якби мали глузд. Семеро солдатиків дрова рубали весело. І наступна строфа. Я весь вірш напам’ять знаю, я вам скажу! Шестеро солдатиків гралися на пасіці. Ось чому я питаю… чи на острові бджіл тримають? Хіба не смішно? Хіба це, до біса, не смішно?
Вона знову почала дико сміятись. Лікар Армстронґ підбіг до неї. Замахнувся і ляснув долонею їй по щоці.
Вона хапнула ротом повітря, гикнула… і ковтнула. Хвилину стояла нерухомо, потім промовила:
— Дякую… Уже все гаразд.
Її голос знову став спокійним і контрольованим — голос умілої вчительки початкової школи. Вона розвернулась і попрямувала вздовж подвір’я до кухні зі словами:
— Ми з міс Брент готуємо вам сніданок. Не могли б ви… принести дров?
Відбиток лікаревої руки червонів на її щоці.
Коли вона зайшла до кухні, Блор сказав:
— Що ж, ви добре з цим упорались, лікарю.
Армстронґ винувато промовив:
— Я був змушений! Нам лише істерики не вистачало до всього іншого.
Філіп Ломбард сказав:
— Вона наче не істеричка:
Армстронґ погодився:
— О ні. Нормальна, здорова, врівноважена дівчина. Лише раптовий шок. Може трапитись із будь-ким.
Роджерс нарубав трохи дров до того, як його убили. Вони їх зібрали та віднесли до кухні. Віра та Емілі Брент були заклопотані, міс Брент вигрібала з печі. Віра зрізала з бекону шкірку.
Емілі Брент сказала:
— Дякую. Ми намагатимемось зробити все якнайшвидше… від півгодини до сорока п’яти хвилин. Чайник має ось-ось закипіти.
IV
Колишній інспектор Блор спитав Філіпа Ломбарда низьким хрипким голосом:
— Знаєте, що я думаю?
Філіп Ломбард сказав:
— Оскільки ви збираєтесь мені зараз розповісти, то не варто вгадувати.
Колишній інспектор Блор був серйозним чоловіком. Жарти були для нього незрозумілі. Він продовжив із натиском:
— Була така справа в Америці. Старого джентльмена та його дружину було вбито сокирою. Пізній ранок. Нікого в будинку, окрім дочки та покоївки. Покоївка, як було доведено, не могла цього зробити. Дочка була поважною старою дівою середнього віку. Підозрювати її здавалось неймовірним. Настільки неймовірним, що її не взяли до уваги. Так і не знайшли жодного іншого пояснення. — Він зупинився. — Я про це згадав, коли побачив сокиру… а потім я пішов до кухні, і там була вона, така охайна та спокійна. Незворушна як стіна! Одна дівчина впадає в істерику… що ж, це — природно… такого можна сподіватися… ви так не думаєте?
Філіп Ломбард промовив лаконічно:
— Можливо.
Блор продовжував:
— Проте інша! Така акуратна й манірна, загорнута у фартух, фартух місіс Роджерс, гадаю, і каже: «Сніданок буде готовий десь за півгодини». Спитати мене, то скажу, що вона просто божевільна! Багато старих дів такими стають, я не маю на увазі вбивцями за великим рахунком, але божеволіють. На жаль, із нею так і сталося. Релігійна манія… гадає, що вона — знаряддя у Божих руках чи щось таке! Сидить у себе в кімнаті, знаєте, і читає Біблію.
Філіп Ломбард зітхнув і промовив:
— Блоре, це навряд чи підтверджує психічну нестабільність.