Вона полюбляла мед. Мед у сотах, і самій його процідити крізь марлеву торбинку. Кап, кап, кап…
Хтось був у кімнаті… хтось мокрий, і з нього капало… Беатрис Тейлор вийшла з річки…
Їй потрібно лише повернути голову, щоб побачити її.
Та вона не могла повернути голови…
Якби вона закричала…
Та вона не могла кричати…
Нікого не було в домі. Лише вона одна…
Вона почула кроки, м’які кроки, що тяглись позаду неї. Хиткі кроки утопленої дівчини…
Вона відчула у ніздрях мокрий запах сирості…
На шибці бджола дзижчала… дзижчала…
І потім вона відчула укол.
Жало бджоли у неї на шиї…
II
У залі всі чекали на Емілі Брент.
Віра Клейторн озвалася:
— Піти по неї?
Блор швидко зупинив її:
— Хвилинку.
Віра знову сіла. Усі запитально подивились на Блора.
Він сказав:
— Послухайте, шановні, у мене така думка: у нас немає причини шукати автора тих смертей поза межами їдальні на даний момент. Можу присягнутись, що ця жінка — саме та, хто нам потрібен!
Армстронґ спитав:
— А мотив?
— Релігійна манія. Що ви на це скажете, лікарю?
Армстронґ відповів:
— Цілком можливо. Мені нічого сказати всупереч. Та, звичайно, у нас немає доказів.
Віра промовила:
— Вона себе дивно вела у кухні, коли ми готували сніданок. Її очі… — вона здригнулась.
Ломбард заперечив:
— Ви не можете її судити по цьому. Ми всі зараз стали трохи дивними!
Блор продовжував:
— Є ще дещо. Вона єдина не дала жодних пояснень після того, як прозвучав грамофонний запис. Чому? Тому що в неї не було жодних пояснень.
Віра заворушилась у кріслі. Сказала:
— Це не зовсім правда. Вона розповіла мені… пізніше.
Ворґрейв запитав:
— Міс Клейторн, що вона вам розповіла?
Віра повторила розповідь про Беатрис Тейлор.
Суддя Ворґрейв висловив думку:
— Абсолютно прямолінійна розповідь. Особисто я з легкістю її прийняв би. Скажіть, міс Клейторн, чи було схоже на те, що її турбувало почуття вини чи каяття щодо цієї справи?
— Жодного, — сказала Віра. — Вона була цілковито незворушна.
Блор промовив:
— Тверде серце, наче кремінь, у цих праведних старих дів! Заздрість бере!
Суддя Ворґрейв нагадав:
— Уже за п’ять одинадцята. Гадаю, нам час покликати міс Брент до нашої таємної ради.
Блор спитав:
— Ви не маєте наміру вжити заходів?
Суддя відповів:
— Мені невідомо, яких заходів можна вжити. Наші підозри — на цей час залишаються лише підозрами. Я проте попрошу лікаря Армстронґа поспостерігати за поведінкою міс Брент дуже пильно. Ходімо до їдальні.
Вони застали Емілі Брент у тому самому кріслі, у якому її залишили. Ззаду вони нічого не помітили, окрім того, що вона, здавалось, не чула, коли вони увійшли в кімнату.
Тоді вони побачили її обличчя — налите кров’ю, із синіми губами й широко розплющеними очима.
Блор закричав:
— Господи, вона мертва!
III
Пролунав тихий спокійний голос судді Ворґрейва:
— Знято підозру з іще одного з нас… занадто пізно!
Армстронґ нахилився над мертвою жінкою. Він понюхав її губи, похитав головою, заглянув їй у вічі.
Ломбард нетерпляче промовив:
— То як вона померла, лікарю? З нею все було гаразд, коли ми її тут залишили!
Армстронґ звернув увагу на цятку в неї на шиї з правого боку.
Він сказав:
— Це слід від підшкірного шприца.
З вікна почулося дзижчання. Віра закричала:
— Дивіться!.. Бджола… джміль. Пам’ятаєте, що я говорила сьогодні вранці!
Армстронґ похмуро промовив:
— Її не бджола вжалила! Шприц тримала рука людини.
Суддя запитав:
— Було введено отруту?
Армстронґ відповів:
— Як припущення — щось із ціанідів. Імовірно, ціанід калію, як і Ентоні Марстону. Вона найімовірніше померла одразу, від асфіксії.
Віра кричала:
— Але та бджола? Це не може бути збігом!
Ломбард похмуро продовжив:
— О ні, це не просто збіг! Відчувається рука нашого місцевого вбивці! Такий собі грайливий звір. Бажає, щоб усе якнайточніше перегукувалось із триклятим дитячим віршем!
Уперше його голос був таким нерівним, майже пронизливим. Здавалось, наче його нерви, загартовані тривалою роботою у ризику та небезпечних завданнях, нарешті не витримали.
Він різко вигукнув:
— Це божевілля!.. Абсолютне божевілля… ми всі збожеволіли!..
Суддя незворушно промовив: