Блор відповів:
— Та ні, чоловіче. Чудовий день.
Старий сердито заперечив:
— Шторм іде! Я відчуваю його в повітрі.
— Можливо, ви маєте рацію, — сказав Блор примирливо.
Потяг зупинився на станції, старий підвівся, похитуючись.
— Я виходжу тут. — Він зашпортався біля вікна. Містер Блор допоміг йому.
Старий зупинився у дверях. Урочисто підняв руку й закліпав затуманеними очима.
— Пильнуйте й моліться! Пильнуйте й моліться! Судний день гряде.
Виходячи з вагона, він рухнув на перон. Лежачи, подивився на Блора й проказав із особливою гідністю:
— Я звертаюся до вас, молодий чоловіче. Судний день уже дуже близько.
Опускаючись на своє місце, містер Блор подумав: «Йому до Судного дня ближче, ніж мені!»
Але, як часто трапляється, він помилявся…
Розділ другий
I
На оукбриджській станції стояла групка людей, нерішуче роззираючись. Позаду них тупцяли на місці носильники з валізами. Хтось із них вигукнув:
— Джиме!
Один із таксистів підійшов до них.
— Ви, певно, на Солдатський острів? — запитав він із м’яким девонським акцентом.
Четверо людей підтакнули й одразу ж почали поглядати одне на одного.
Водій звернувся до судді Ворґрейва як до найстаршого з групи.
— Тут два таксі, сер. Але одне з них повинно почекати на пасажирський потяг із Ексетера — це лише кілька хвилин — ним добирається ще один джентльмен. Можливо, хтось із вас зачекає? Вам буде комфортніше їхати.
Віра Клейторн, добре пам’ятаючи про свою посаду секретаря, одразу ж відповіла.
— Я зачекаю, — сказала вона. — Якщо ви не заперечуєте. — Вона зиркнула на інших трьох, у її погляді та голосі відчувався відтінок владності, який з’являється, коли обіймаєш керівну посаду. Можливо, так само вона вказувала, хто з дівчаток грає у якому тенісному сеті.
Міс Брент сухо відказала: «Дякую», і, схиливши голову, сіла в таксі, дверцята якого таксист тримав відчиненими.
Суддя Ворґрейв попрямував за нею.
Капітан Ломбард сказав:
— Я почекаю із міс…
— Клейторн, — підказала Віра.
— Мене звати Ломбард. Філіп Ломбард.
Носильники виклали валізи на таксі. Ворґрейв із притаманною юристу обачністю звернувся до міс Брент:
— Гарна сьогодні погода.
— Так, справді, — озвалася та.
«Дуже статечний старий джентльмен, — подумала вона. — Таких рідко зустрінеш у пансіонатах на узбережжі. Очевидно, у місіс чи міс Олівер вишукана компанія…»
— Ви добре знаєте ці місця? — запитав Ворґрейв.
— Я бувала в Корнволлі й у Торкі, але вперше опинилася у цій частині Девону.
Суддя продовжив:
— Я теж ці краї зовсім не знаю.
Таксі рушило.
Водій другого таксі запропонував:
— Можливо, присядьте в машину, поки чекаєте?
— Ні, дякую, — рішуче відмовилася Віра.
Капітан Ломбард розсміявся.
— Та стіна, освітлена сонцем, набагато приємніша. Чи, можливо, ви хочете увійти всередину вокзалу?
— Ні, дякую. Так приємно вибратися із задушливого потяга.
— Так, подорож потягом — справжнє випробування за такої погоди.
— Сподіваюся, що вона затримається, я про погоду, — підтримала розмову Віра. — На жаль, англійське літо таке мінливе.
Не намагаючись бути оригінальним, Ломбард запитав:
— Ви добре знаєте ці краї?
— Ні, я тут уперше. — І швидко додала, вирішивши одразу ж чітко прояснити своє місце: — Я навіть свого роботодавця ще не бачила.
— Роботодавця?
— Так. Я — секретарка місіс Оуен.
— О, зрозуміло. — І непомітно його тон змінився, він став упевненішим, невимушеним. — Правда ж, це дивно?
Віра розсміялася:
— Ні, я так не думаю. Просто її секретарка раптово захворіла, і вона зателефонувала в агентство, щоб знайти заміну, а вони направили мене.
— Он як це трапилося. А якщо, припустімо, робота вам не сподобається?
Віра знову розсміялася.
— О, це тимчасово. Праця на час відпустки. У мене постійна робота в школі для дівчаток. Правду кажучи, я надзвичайно захоплена можливістю побачити Солдатський острів. Я стільки читала про нього в газетах. Він і справді такий чудовий?
— Не знаю. Я його не бачив.
— Справді? Гадаю, Оуени надзвичайно захоплені своїм островом. Що то за люди? Розкажіть мені.
Ломбард задумався: «Як незручно. Я мав би їх знати чи ні?» І швидко вигукнув:
— По вашій руці повзе оса! Ні… не рухайтеся. — Він різко змахнув рукою. — Усе, полетіла.
— Дякую. Цього року багато ос.