Безшумно, попри свою статуру, він сповз із ліжка й у два кроки опинився біля дверей, прислухаючись.
Та звук не повторився. Незважаючи на це, Блор був переконаний, що він не помилився. Він чув, як ступила чиясь нога поряд із його дверима. У нього на голові волосся стало дибки. Він знову пізнав, що таке страх…
Хтось крадькома ходив уночі.
Він прислуховувався, та звук не повторився.
І тепер його охопила нова спокуса. Він бажав, відчайдушно, вийти та обстежити. Якби він тільки побачив, хто саме крадеться у темряві.
Та відчинити двері було б зовсім немудро. Цілком можливо, що це саме те, на що й очікував той інший. Він, можливо, розраховував на те, що Блор почує його, передбачав, що він вийде все обстежити.
Блор стояв непорушно, прислуховувався. Тепер він чув звуки звідусіль, скрипіння, шурхіт, таємничий шепіт, та його упертий реалістичний розум знав, що це було, — це був витвір його власної розпаленої уяви.
І раптом він почув щось, що не було уявою. Кроки — дуже м’які, дуже обережні, але ясно чутні для чоловіка, що прислухався так уважно, як Блор.
Вони м’яко наближались коридором (кімнати Ломбарда й Армстронґа знаходились далі від сходів, ніж його кімната). Вони минули його двері рішуче, не затримуючись.
І після цього Блор прийняв рішення.
Він повинен дізнатися, хто це! Кроки явно минули його двері й прямували до сходів. Куди той чоловік ішов?
Коли Блор діяв, то діяв навдивовижу швидко як на людину, що здавалася такою важкою та повільною. Він навшпиньки повернувся до ліжка, кинув сірники в кишеню, витягнув із розетки шнур електричної лампи, яка стояла біля його ліжка, і, намотавши довкола неї шнур, забрав її із собою. Ця штука було виготовлена з хромованої сталі, з важкою ебонітовою підставкою — корисна зброя.
Він безшумно перебіг через кімнату, забрав стілець з-під дверної ручки та з обережністю відімкнув і відчинив двері. Він ступив у коридор. Почувся тихий шум із холу внизу. Будучи лише в шкарпетках, Блор безшумно побіг по сходах нагору.
У той момент він зрозумів, чому саме чув усе так чітко. Вітер повністю вщух і небо, напевно, прояснилося. Тьмяне місячне світло пробивалось крізь вікно над сходами й освітлювало хол унизу.
Блор одразу вгледів постать, що проходила крізь вхідні двері.
Він було кинувся за нею сходами вниз, та враз зупинився.
Знову він мало не пошився у дурні! Це була пастка, імовірно, щоб виманити його з будинку!
Та той інший чоловік теж не зрозумів, що він зробив помилку, і кинувся прямо в руки Блору.
Тому що з трьох заселених кімнат угорі одна на цей момент має бути порожньою. І все, що потрібно зробити, — це визначити котра!
Блор швидко попрямував назад уздовж коридору.
Спочатку він зупинився біля дверей Армстронґа й постукав. Відповіді не було.
Він хвилину зачекав, потім пішов до кімнати Філіпа Ломбарда. Той одразу відповів.
— Хто там?
— Це Блор. Гадаю, Армстронґа немає в кімнаті. Зачекайте хвилинку.
Він попрямував до кімнати в кінці коридору. Постукав у двері.
— Міс Клейторн! Міс Клейторн!
Йому відповів трохи зляканий голос Віри.
— Хто це? Що трапилось?
— Усе гаразд, міс Клейторн. Зачекайте хвилину. Я повернусь.
Він кинувся назад до кімнати Ломбарда. У цей час двері відчинились. У них стояв Ломбард, тримаючи свічку в лівій руці. Він вдягнув штани поверх піжами. Його права рука була в кишені піжамної сорочки. Він різко спитав:
— Що тут, до біса, коїться?
Блор поспіхом пояснив. У Ломбарда засвітились очі.
— Армстронґ… еге ж? То це він наша пташечка! — Він рушив коридором до дверей Армстронґа. — Перепрошую, Блоре, та я не вірю на слово.
Він гучно постукав по панелі.
— Лікарю… Лікарю Армстронґ!
Відповіді не було.
Ломбард став на коліна й заглянув у замкову щілину. Обережно вставив свого маленького пальця у замок.
Він сказав:
— Немає ключа у дверях ізсередини.
Блор промовив:
— Це означає, що він їх замкнув іззовні й узяв ключ із собою.
Філіп кивнув.
— Потрібні звичайні запобіжні заходи. Ми його впіймаємо, Блоре… Цього разу ми його впіймаємо! Секундочку.
Він побіг до кімнати Віри.
— Віро!
— Так.
— Ми полюємо на Армстронґа. Він залишив свою кімнату. Що б ви не робили, не відчиняйте дверей. Зрозуміло?
— Так, зрозуміло.
— Якщо прийде Армстронґ і скаже, що мене вбили чи вбили Блора, — не реагуйте. Розумієте? Відчиняйте двері лише в тому разі, якщо ми обоє з Блором до вас говоритимемо. Ясно?