Віра відповіла:
— Так. Я не цілковита дурепа.
Ломбард мовив:
— Добре.
Він приєднався до Блора. І сказав:
— А тепер — за ним! На полювання!
Блор застеріг:
— Нам краще бути обережними. У нього — револьвер, пам’ятайте.
Філіп Ломбард, поспішаючи вниз сходами, захихикав.
— А тут ви помиляєтесь. — Він відчинив вхідні двері, зазначивши: — Засув відсунуто, щоб він легко міг знову увійти.
Він продовжував:
— Револьвер — у мене! — Він до половини витягнув його з кишені, доки розповідав. — Знайшов його в шухляді цієї ночі, повернули.
Блор завмер у дверях. Обличчя його змінилось. Філіп Ломбард це помітив.
— Не будьте дурнем, Блоре! Я не маю наміру у вас стріляти! Повертайтесь назад і забарикадуйте себе, якщо хочете! А я — за Армстронґом!
Він рушив вперед у місячне сяйво. Блор, хвилинку повагавшись, попрямував за ним.
Він роздумував про себе:
«Я сам на це напрошуюсь, гадаю. Зрештою…»
Зрештою, колись він справлявся зі злочинцями з револьверами. Якщо йому чогось і бракувало, то не сміливості. Вкажіть йому, де небезпека, і він відважно впорається з нею. Він не боявся відкритої небезпеки, він лише боявся небезпеки невизначеної, з відтінком надприродного.
VI
Віра, яку залишили чекати на результати, підвелась і вдяглась.
Раз чи два вона кинула погляд на двері. То були хороші масивні двері. Вони були замкнуті на замок і на засув і підперті дубовим кріслом під ручкою.
Їх неможливо було виламати силою. Тим більше зусиллями лікаря Армстронґа. Він не був фізично міцним чоловіком.
Якби вона була Армстронґом, націленим на вбивство, то брала б хитрістю, а не силою.
Вона розважала себе, роздумуючи, які ж методи він би застосував.
Він може, як припустив Філіп, оголосити, що один чи другий із чоловіків — мертвий. Чи він, можливо, може прикинутися смертельно пораненим, може повзти до її дверей і стогнати.
Були й інші варіанти. Він може повідомити, що будинок — горить. Більш того, він може його, власне, і підпалити… Так, таке можливе. Виманити інших двох чоловіків із будинку, потім, попередньо поливши бензином, він може його підпалити. І вона, як ідіотка, залишалася б забарикадована у своїй кімнаті, доки не було б занадто пізно.
Вона пішла до вікна. Непогано. У крайньому разі можна втекти в такий спосіб. Це означало б стрибати, але там є клумба, що стала б у пригоді.
Вона сіла і, взявши щоденник, почала писати в ньому чітким плинним почерком.
Потрібно якось згаяти час.
Раптом вона завмерла, прислуховуючись. Вона почула звук. Це був, вона гадала, звук розбитого скла. І він долинав звідкись ізнизу.
Вона прислухалась, але звук не повторився.
Вона почула, чи думала, що почула, потайний шум кроків, скрип сходів, шурхотіння одягу… та не було нічого чіткого, і вона дійшла висновку, як і раніше Блор, що ці звуки — витвір її власної уяви.
Та наразі вона почула звуки більш конкретної природи. Люди пересувались унизу… шепіт голосів. Потім — дуже чіткий звук, наче хтось підіймається сходами… двері відчинялись і зачинялись… кроки на горище над головою. Більше звуків звідти.
І нарешті кроки залунали в коридорі. Почувся голос Ломбарда:
— Віро! З вами все гаразд?
— Так. Що трапилось?
Голос Блора спитав:
— Ви нас впустите?
Віра пішла до дверей. Вона забрала крісло, відімкнула замок і відкинула засув. Відчинила двері. Обидва чоловіки важко дихали, взуття та низ штанів були мокрі.
Вона знову промовила:
— Що трапилось?
Ломбард сказав:
— Армстронґ зник…
Віра скрикнула:
— Що?!
Ломбард додав:
— Безслідно зник із острова.
Блор підтвердив:
— Безслідно зник — саме так! Наче якийсь чортів чаклунський фокус.
Віра нетерпляче перебила:
— Нонсенс! Він десь ховається!
Блор не погодився:
— Ні, не ховається! Кажу вам — немає де заховатись на цьому острові. Він голий, як ваша долоня. Надворі місячно. Видно, як удень. А його — не знайти.
Віра сказала:
— Він повернувся до будинку.
Блор кивнув:
— Ми про це вже подумали. Ми й будинок обшукали. Ви, напевно, нас чули. Його тут немає, кажу вам. Його немає — випарувався, щез…
Віра похитала головою:
— Я в це не вірю.
Ломбард підтвердив:
— Це правда, моя дорога.
Він замовк, а потім додав:
— А ще є один невеличкий нюанс. Було вибито раму вікна в їдальні — і залишилось лише три маленьких солдатики на столі.