Розмова двох старих військових у клубі вивела мене на слід генерала Макартура. Чоловік, який нещодавно повернувся з Амазонії, надав мені нищівне резюме про діяльність такого собі Філіпа Ломбарда.
Обурена дружина одного високопосадовця з Майорки розповіла історію пуританки Емілі Брент і її бідолашної служниці. Ентоні Марстона я вибрав з великої групи людей, які скоїли подібні злочини. Через його цілковиту бездушність і нездатність відчувати відповідальність за відібране в когось життя я вважав, що він небезпечний для суспільства й недостойний жити далі. Колишній інспектор Блор цілком природно опинився у моєму списку — деякі з моїх колег активно обговорювали справу Ландора. Я дуже серйозно підійшов до цього злочину. Поліцейські як служителі закону мають бути надзвичайно чесні. У силу їхньої професії їхнім словам беззастережно вірять.
Нарешті справа Віри Клейторн. Я саме перетинав Атлантику. Була пізня година, і єдиними відвідувачами кімнати для куріння були я та симпатичний молодий чоловік на ім’я Г’юґо Гамільтон.
Г’юґо Гамільтон був нещасливий. Щоб заспокоїти душу, він забагато випив і вже був на тій стадії, коли йому треба було комусь виговоритися. Без особливої надії на якийсь результат я автоматично почав своє звичне розпитування. Відповідь приголомшила мене. Я як зараз пам’ятаю його слова. Він сказав:
— Ви маєте рацію. Убивство — це не те, як вважає більшість людей: дати комусь ложку миш’яку, штовхнути в прірву чи щось таке.
Він нахилився вперед, сильно наблизивши своє обличчя до мого, і сказав:
— Я знав жінку-вбивцю — уявляєте, я її знав. Більше того, я від неї шаленів… Господи, мені іноді здається, що я все ще… Це нестерпно, кажу вам, нестерпно. Бачте, вона зробила це певною мірою для мене… Не те, щоби я цього хотів… Жінки — це монстри, абсолютні монстри. Ви б ніколи навіть не подумали, що така дівчина — гарна весела дівчина, — ви б ніколи не повірили, що вона на таке здатна! Що вона візьме дитину на море і дозволить їй потонути… Вам ніколи б і в голову не прийшло, що жінка може зробити щось подібне!
Я спитав його:
— Ви впевнені, що вона справді це зробила?
Він сказав і раптом протверезів:
— Цілком впевнений. Хоча нікому іншому це й на гадку не спало. Але я зрозумів це, щойно подивився на неї… Коли повернувся, після того, як… І вона знала, що я знаю… Вона просто не зрозуміла, що я любив цю дитину…
Він більше нічого не сказав, але мені було неважко простежити й відновити ту історію.
Мені потрібна була десята жертва. Я знайшов її в чоловікові на прізвище Морріс. Він був темною конячкою. Поміж іншим був наркоторговцем, саме він підсадив доньку моїх знайомих на наркотики. Двадцятиоднорічною вона наклала на себе руки.
За весь цей час пошуків у моїй голові поступово визрівав план. Він уже був майже готовий, а останнім штрихом стала розмова з лікарем на Гарлі-стрит. Я вже згадував, що переніс операцію. Під час розмови на Гарлі-стрит мені сказали, що немає сенсу робити ще одну операцію. Мій лікар дуже красиво подав мені всю інформацію, однак я звик дошукуватися істини.
Я не казав лікареві про своє рішення — що моя смерть не буде повільною і затяжною, як би це сталося природним шляхом. Ні, моя смерть станеться у пориві збудження. Я житиму, перш ніж помру.
А тепер перейдімо до власне механіки злочину на Солдатському острові. Було дуже легко придбати цей острів, використовуючи Морріса для замітання слідів. У таких речах він був експертом. Опрацювавши інформацію, яку я зібрав про моїх майбутніх жертв, я для кожного зміг придумати відповідну приманку. Жоден із моїх планів не провалився. Усі мої гості восьмого серпня прибули на Солдатський острів. Включно зі мною.
Про Морріса я вже подбав. Він страждав від розладу шлунку. Перед від’їздом із Лондона я дав йому капсулу, яку він мав випити на ніч. Я сказав, що вона робить чудеса з моєю травною системою. Він прийняв її без вагань — чоловік був трохи іпохондриком. Я не боявся, що в нього залишаться якісь компрометуючі документи чи записи по справі. Він не з таких людей.
Я особливо ретельно планував порядок смертей на острові. Серед моїх гостей були люди з різним ступенем провини. Тих, чия вина була легка, я вирішив убити першими, щоби вони не страждали від тривалого психічного напруження і страху, який мали пережити холоднокровні злочинці.