Ентоні Марстон і місіс Роджерс померли першими, один миттєво, друга — під час спокійного сну. Я розумів, що Марстон народився без почуття моральної відповідальності, яке присутнє у більшості з нас. Він був аморальний, безбожник. Місіс Роджерс, я не сумнівався, значною мірою діяла під впливом свого чоловіка.
Немає потреби ретельно описувати, як ці двоє зустріли свою смерть. Поліція дуже легко це з’ясує. Ціанистий калій легко може дістати будь-який домовласник для знищення ос. Я мав трохи й легко підсипав його в майже порожню склянку Марстона в напружений момент після того, як усі прослухали платівку.
Можу сказати, що я пильно спостерігав за обличчями своїх гостей під час висунення обвинувачень, і я не сумнівався, зважаючи на свій тривалий досвід роботи в суді, що всі як один були винні.
Через останні напади болю мені виписали снодійне — хлоралгідрат. Мені було легко затаювати його, аж поки я не назбирав смертельну кількість цього препарату. Коли Роджерс приніс своїй дружині трохи бренді, він поставив його на стіл, і я, проходячи біля столу, підсипав його в бренді. Це було просто, бо на той момент ні в кого не виникало жодних підозр.
Генерал Макартур зустрів свою смерть безболісно. Він не чув, як я підкрався до нього ззаду. Довелося, звичайно, дуже ретельно вибрати час, щоб вислизнути з тераси, але все пройшло успішно.
Як я і передбачав, острів обшукали й там не виявили нікого, окрім нас. Це відразу створило атмосферу підозріливості. За моїм планом незабаром мені повинен був знадобитися союзник. Для цієї ролі я обрав лікаря Армстронґа. Він був довірливим чоловіком, він знав мене на вигляд і знав мою репутацію, і йому важко було уявити, що людина такого статусу насправді вбивця! Усі його підозри були спрямовані проти Ломбарда, і я прикинувся, що згоден із ним. Я натякнув йому, що в мене є схема, за якою можна було би спіймати вбивцю на гарячому.
Хоча обшукали всі кімнати, але самих людей на острові ще не обшукували. Та найближчим часом повинні були зробити й це.
Я вбив Роджерса зранку десятого серпня. Він рубав дрова, щоб розпалити вогонь на кухні, і не чув, як я підійшов. У його кишені я знайшов ключ від їдальні. Він замкнув її попередньої ночі.
Під час метушні, яка почалася після виявлення тіла Роджерса, я прослизнув у кімнату Ломбарда і забрав його револьвер. Я знав, що він узяв його з собою — насправді я доручив Моррісу під час розмови з Ломбардом запропонувати йому взяти із собою револьвер.
Під час сніданку, доливаючи каву міс Брент, я підлив туди свою останню дозу хлоралу. Ми залишили її в їдальні. Трохи пізніше, коли я туди вислизнув, — вона була майже непритомна, і тому було легко вколоти їй дозу ціаніду. Поява джмеля, можливо, і дитяча витівка — але так чи інакше, повірте, мене це радувало. Я хотів якомога ближче дотримуватися тієї дитячої лічилки.
Одразу ж після цього сталося те, що я і передбачав, — здається, сам це запропонував. Нас усіх ретельно обшукали. Я надійно заховав револьвер, і в мене більше не було жодних ціанідів або хлоралу.
Саме тоді я натякнув Армстронґу, що нам потрібно втілити наш план. Усе просто — наступною жертвою мав стати я. Це може спантеличити вбивцю — у будь-якому разі, якщо мене вважатимуть мертвим, я зможу пересуватися будинком і стежити за невідомим убивцею.
Армстронґ був у захваті від цієї ідеї. Ми втілили її того ж вечора. Трохи червоного мулу на лобі, червона штора й трохи пряжі — сцена готова. Полум’я свічок сильно мерехтіло в напівтемряві, а єдиною людиною, яка оглядала мене зблизька, був Армстронґ.
Це чудово спрацювало. Міс Клейторн заверещала на весь будинок, коли наткнулася на водорості, які я дбайливо прилаштував у її кімнаті. Усі кинулися нагору, а я прийняв позу вбитого.
Ефект, коли вони знайшли мене, був вражаючим. Армстронґ виконав свою роль на високому професійному рівні. Вони віднесли мене нагору й поклали в ліжко.
Нікому не було до мене жодного діла, усі вони були смертельно налякані й боялися одне одного до безтями.
За чверть друга я мав зустрітися з Армстронґом за межами будинку. Я відвів його трохи вбік, за будинок на край скелі. Сказав, що тут ми зможемо побачити, якщо хтось наблизиться, але нас самих із будинку не буде видно, оскільки вікна спалень виходять на інший бік. Він зовсім нічого не підозрював — і все-таки він мав би знати — якби він тільки згадав слова вірша. «Піймався на гачок…» — він таки піймався на мій гачок.