Генріх поклав трубку і впав на стілець:
— Сигару! Швидше сигару! Від учорашнього вечора я не палив!
Але у лейтенанта Швайцера сигар не було. Довелося задовольнитися дешевою сигареткою.
— А на ваші розшуки кинуто кілька загонів, — сповістив лейтенант, побачивши, що його несподіваний гість трохи відійшов.
— У штабі дивізії вже все відомо?
— Лише те, що на машину наскочили макі. Але труп лейтенанта Заугеля навів усіх на думку, що й з рештою трапилось велике нещастя. Адже розшуки, що тривали цілий день, нічого не дали…
Рота єгерів прибула, як показав годинник, за сорок п'ять хвилин. Разом-з нею на машині Генріха, яку вів Курт, приїхав і Лютц.
— Ось до чого призвела твоя безтурботність! — ще з порога накинувся він на приятеля.
— А причому тут моя безтурботність?
— Треба було взяти більшу охорону і не виїздити ввечері.
— Карл, ти забув, що про охорону мусив потурбуватися Заугель, покійний Заугель, а я був лише пасажиром. А на від'їзді ввечері наполягав сам Пфайфер. Але про це все потім. Скільки прибуло солдатів?
— Сто шістдесят чоловік при десяти ручних кулеметах! — відрапортував командир роти.
— Карту!
Розстеливши карту, точнісінько таку, яку він вчора уважно вивчав з Андре Ренаром і Мельниковим, Генріх віддавав розпорядження:
— Ви, гер обер-лейтенант Краузе, берете взвод і наступаєте по цій дорозі, як головна похідна застава. Якщо вашу колону не обстріляють, що мало ймовірно, ви завертаєте від села ліворуч, щоб відрізати макі шлях відступу в гори. Я приймаю команду над двома взводами і наступатиму слідом за вами. Сам я буду на правому фланзі. А тепер дійте!
Звиклі до операцій в горах, єгері йшли швидко, майже нечутно. Коли до села лишилося метрів п'ятсот, взвод під командою обер-лейтенанта Краузе повернув ліворуч, Генріх подав команду, і два його взводи тихо розсипалися цепом. В цей час застрочили партизанські кулемети. Генріх заліг поруч Лютца.
— Зліва, перебіжками вперед! — віддав він команду.
Не зменшуючи вогню на правому фланзі, партизани з несподіваною силою натиснули на лівий фланг.
«Це вже проти плану! Мельников дограється, поки його оточать!» — нервував Генріх і почав перебіжками просуватися вперед.
Та партизани припинили вогонь так само раптово, як і почали. Коли хвилин за десять рота єгерів з криком ввірвалася в невеличке село, що складалося всього з кількох будиночків, там не було жодної душі.
Генріх і Лютц підбігли до кам'яного сарая, збили замок.
— Гер Пфайфер, ви живі? — гукнув Генріх.
Лютц присвітив ліхтарем. Притиснувшись один до одного, в кутку сиділи шофер і майже непритомний від страху пропагандист.
— О гер обер-лейтенант! — нарешті отямився Пфайфер і з схожим на ревіння риданням упав на груди Генріха.
Лютц і Гольдрінг вивели Пфайфера на повітря, тримаючи його, мов хворого, під пахви. Поруч великих дверей, з яких вони щойно вийшли, були менші, відкриті навстіж. Лютц заглянув всередину, присвітив ліхтарем і скрикнув. Генріх підбіг до нього. Близько порога лежала Бертіна Граузамель.
— Мертва! — констатував Лютц, що нахилився над вбитою.
— Можливо, наша куля її і вбила! — кинув Генріх.
— Принаймні вона померла достойно! — почувся з-за спини густий бас Пфайфера. Відчувши, що знаходиться в безпеці, він швидко прийшов до пам'яті і тепер тримав себе самовпевнено, як завжди.
Генріх глянув на нього і не повірив своїм очам — постать пропагандиста була набундючена, весь вигляд його був такий, ніби людство мало дякувати йому лише за одне те, що він завдав собі клопоту народитися на світ…
До Сан-Ремі врятовані полонені прибули вдосвіта. Перев'язавши в госпіталі руки, Генріх пішов до готелю і відразу заснув. Спав він довго, міцно і спокійно. Він не чув, як до нього заходив Міллер, як намагався розбудити його Лютц, коли прийшов час іти в казино обідати. І, можливо, що так вийшло на краще. Бо навіть витримки Генріха не вистачило б, щоб спокійно вислухати розповідь Пфайфера про їх героїчну поведінку в полоні у макі. Однак треба бути справедливим: Пфайфер на перше місце висував обер-лейтенанта фон Гольдрінга. В розповіді геббельсівського пропагандиста Генріх змальовувався як казковий богатир, що, лежачи зв'язаним, збив з ніг кількох макі, голими руками передушив сторожу і взагалі поводив себе, як стопроцентний арієць, справжній офіцер непереможної армії фюрера.