— Сподіваюсь, ти не заздриш, що я потрапив у полон до макі, а ти ні?
— Це єдине відрядження, в яке б мені не хотілося їхати, — розсміявся Лютц.
— Гадаю, що останній вечір перед від'їздом ми з тобою, Карл, проведемо разом?
— Коли його знов не зіпсує Міллер.
— А я навмисне зайду до нього раніше і попрощаюся, щоб йому не спало на думку з'явитися до мене ввечері.
Генріх вийшов з штабу і хотів уже попрямувати до служби СД, коли його увагу привернула тачка, яку штовхав поперед себе старий антиквар, вигукуючи на всю вулицю:
— Старовинні гравюри! Мініатюри найкращих художників Франції! Репродукції картин світових скарбниць мистецтва! Художні твори виховують смак! Краще мати хорошу копію великого художника, ніж погану мазанину маляра! Купуйте старовинні гравюри, репродукції! Копії скульптур!
Генріх підійшов до старого:
— Скажіть, чи не міг би я дістати у вас хороші копії Родена?
Старий антиквар спинився:
— Навіть копія Родена надто велика дорогоцінність, щоб я її возив з собою. А що саме хотів би придбати месьє офіцер?
— Мені давно хочеться мати хорошу копію погруддя Віктора Гюго.
— Вам пощастило, месьє! Саме погруддя Гюго я нещодавно випадково придбав. Коли ви дозволите, я вам принесу його за півгодини.
— Моя адреса — готель «Темпль», номер дванадцятий! — кинув Генріх і пішов.
Відіславши Курта, Генріх схвильовано заходив по кімнаті, раз у раз поглядаючи на годинника. Зустріч з мандрівним антикваром явно його схвилювала. Вона була надто несподіваною, і саме це викликало занепокоєння, навіть тривогу.
Коли в двері номера постукали, Генріх полегшено зітхнув. І справді, на порозі з'явився старий антиквар, тримаючи в руках щось загорнуте у велику чорну хустку.
— Ви, здається, копію цієї скульптури хотіли мати, месьє офіцер?
Генріх навіть не глянув на погруддя.
— У номері ми самі! — тихо кинув він, замикаючи двері.
— Відімкніть! — наказав старий. — Які можуть бути секрети між обер-лейтенантом німецької армії і стариком-антикваром?
Генріх повернув ключ назад. Старий поставив бюст між собою і Генріхом і присів на краєчку стільця, як сідають звичайно маленькі люди в присутності особи, що займає вищий стан у суспільстві. Перед собою старий поклав на стіл кілька мініатюр, витягнутих з кишені. Тепер все мало цілком природний вигляд — коли б у номер хтось ненароком і зайшов, він не помітив би нічого підозріливого: бідак-антиквар намагається накинути офіцерові, що не розуміється на мистецтві, якусь підробку! Не змінюючи пози і навіть виразу обличчя, старий, проте, почав не зовсім звичайну розмову:
— Мені здається, товаришу капітан, і, до речі, не тільки мені, що останнім часом ви поводите себе надто рисковано!
— Уся моя робота тут — риск.
— Знаю, але ви надто попустили віжки. Мушу попередити, що стоїть питання про перевод вас звідси.
Генріх здригнувся.
— Та у вас, виявляється, і нерви почали здавати? — старий пильно глянув на Генріха. — Мені стало відомо, що про ваші зв'язки з макі і допомогу їм вже знають кілька чоловік, навіть більше — з добрий десяток людей. Ви цього не заперечуєте?
— Ні.
— І почуваєте себе у цілковитій безпеці?
— Небезпека породжується самим характером моєї роботи.
— Не про це йдеться! Чи знаєте ви, що про ваше необережне поводження на плато, коли ви затримали, а потім відпустили двох партизанів, знають не тільки макі, а й люди, які не мають нічого спільного з рухом Опору.
— Здогадуюсь, що про це знає хазяйка готелю, можливо, її дочка і ще одна стара селянка…
— Ви не помічали, що ваше оточення вже викликало зацікавлення гестапо?
— Знаю.
— Розкажіть, що ви знаєте!
Генріх розповів про свою останню розмову з Заугелем, його підозри щодо Моніки, про провокатора з електростанції.
— Яких заходів ви вжили?
— Ліквідував Заугеля, а про провокатора сповістив Моніку Тарваль, яка підтримує зв'язок з електростанцією, і командира загону макі…
— Старший електротехнік два дні тому нагло помер, уражений током високої напруги.
Генріх полегшено зітхнув.
— Ще є якісь підозри проти вас?
Генріх розповів про допит Курта Міллером і про анонімку Шульца.
Антиквар замислився.
— Шульца треба знешкодити. І якнайшвидше. Коли в нього з'явилася підозра і він почав діяти в такому напрямку, то не обмежиться однією анонімкою.
— Я мушу завтра виїхати на Атлантичний вал і сподіваюся, що там розшукаю Шульца, — адже його донос надійшов з Монтефлер.