Генріх підійшов до шторки, що закривала карту і розсунув її.
— Що це? А-а, план мінних полів! Ну, за це ви могли б одержати не так-то вже й багато. Це дурнички… Але в ад'ютанта командира дивізії на Атлантичному валі є речі більш цікаві, ніж карта мінних полів!
Шульц підійшов до карти і засунув шторку:
— Гольдрінг! Клянуся честю офіцера, що жодним словом не нагадаю вам про своє існування.
— Слово офіцера? А воно у вас є? Адже ви давали його мені там, у Білорусії.
— Я боявся…
— Ви мали якісь підстави думати, що я порушив угоду? Шульц не відповів.
— Ви її порушили, ви й мусите за це відповідати!
— Гольдрінг! Благаю вас! Ну, все, що хочете…
— А мені нічого від вас не треба! Усі відомості про озброєння для мене готує начальник штабу. Завтра я попрошу у командира дивізії перепустку, об'їду дільницю, і завдання моє закінчилося. У чому ж ви можете мені допомогти?
— Вас можуть не пустити на укріплені пункти.
— Ну, й чорт з ними! Вони мене мало цікавлять. Скажу своєму генералу, що не пустили, — і все!
— Я здобуду вам перепустку! Я вам офіціально видам карту мінних полів, підготую всі потрібні документи. Ви можете поїхати в Сен-Назер, я вам дам адресу, де ви можете розважитись, а я тим часом зроблю для вас усе!
— І от такими дрібничками ви хочете купити мою мовчанку, Шульц?
— Гольдрінг! Гер фон Гольдрінг! Я знаю, що це не те, що вас може задовольнити. Але клянуся: я більше й словом ніколи і ніде не згадаю вас! Даю вам слово, що ваші підозри не мають ніякої підстави, отже, ваша совість може бути спокійною! З цим фото просто якийсь фатальний збіг обставин! І я зможу довести, що ні в чому не винний. Але вже одно те, що мене затримає гестапо, зіпсує всю мою кар'єру!
Генріх удав, що замислився:
— Гаразд, Шульц! Сьогодні ви мені показуєте укріплення, ввечері ми з вами у генерала, а завтра, після того, як я одержу всі документи, ми разом поїдемо до Сен-Назера і трохи розважимося. До речі, завтра субота і вам легко буде відпроситися у генерала на кілька годин, щоб вирядити дорогого друга, з яким вас зв'язує спільна служба на Східному фронті.
Якийсь дивний вираз майнув на обличчі Шульца.
— О, звичайно, відпустить! — дуже охоче погодився він, і це насторожило Генріха.
— Ось вам мій документ, оформляйте перепустку і поїдемо оглядати дільницю. Я чекатиму на вас в альтанці біля штабу.
Генріх був певен, що Шульц вдасться до всього, щоб усунути його з свого шляху. Але по дорозі на дільницю він цього не зробить, бо всі в штабі знатимуть, з ким поїхав Гольдрінг, а потім вони будуть увесь час на людях. Шульц чекатиме більш слушної нагоди. А вона може трапитись лише завтра, коли вони залишаться наодинці в Сен-Назері. Що ж, подивимося, хто кого!
— Можемо їхати! — сповістив майор, з'являючись на порозі альтанки.
Біля під'їзду стояла машина, але водія не було.
— Ми поїдемо без шофера? — запитав Генріх.
— Я сам керуватиму! — кинув Шульц.
Виїхавши з лісу, машина поволі рушила вздовж берега.
— Так де ж той славнозвісний Атлантичний вал? — позіхаючи, запитав Генріх.
— Ніякого валу, власне, немає, принаймні на нашій дільниці. Дивізію розтягнуто на сорок два кілометри, де є три міцно укріплені пункти. Зараз ми побуваємо на одному з них. Решта — точнісінька копія того, який побачимо. Поміж ними — мінні поля.
— Але ж наші газети твердять про неприступність… Шульц криво посміхнувся:
— Коли ваша дивізія передислокується сюди, самі побачите.
Хвилин за десять машина зупинилася. Генріх здивовано озирнувся. Ніяких укріплень він не помітив.
— Ви, майор, здається, маєте намір жартувати?
— І не подумав! Ви бачите оті сітки? Придивіться до них.
Біля самої води, замасковані густими сітками під колір піску, тягнулися три ряди протитанкових надовбнів з міцних таврових балок. Генріх помітив їх лише тоді, коли Шульц звернув на них його увагу. За надовбнями були розташовані замасковані контрескарпи, а за ними — вриті в землю залізобетонні вогневі точки з амбразурами або рухомими броньованими куполами. Біля кожної точки глибоко в землю спускалися кількаповерхові міцні каземати. Тут розміщалися солдати, продуктові склади, склади боєприпасів і запасної зброї, резервуари з водою для споживання. Кожному командиру роти було підпорядковано від шести до восьми таких вогневих точок. В підземному казематі ротного пункту був встановлений перископ і на стіні висіла карта, що давала точне уявлення про свою ротну дільницю. На ній були позначені всі вогневі точки з сектором обстрілу для кожної, мінні поля і проходи в них, зазначено кількість солдатів і боєприпасів тощо.